Народності лірики Н. А. Некрасова

1. Розмаїтість ліричних героїв у поезії. 2. Долі героїв лірики поета. 3. Значення поезії Некрасова. Поезія Н. А. Некрасова – свідчення життя простої російської людини, з його прикростями й радостями, трагедіями й побутовими сценами. Некрасовские ліричні герої різноманітні: це й селяни, і робітники, і бурлаки, і панські слуги.

Кожному з них поет у своїх віршах надає право голосу, щоб він міг розповісти про свою долю, поскаржитися на наболіле. У некролозі на смерть поета “Біржові відомості” (№ 334, 1877) писали: “Росія втратила в ньому поета,

що перший зумів заглянути в серце простої російської людини й у сильних, що мимоволі запам’ятовуються в пам’яті кожного віршах висловити гнітючу його скорботу й сподівання. Молоде покоління насамперед запам’ятовувало вірші Некрасова й по них училося співчувати народному горю й усвідомлювати свої цивільні до народу обов’язку. Скорботна звістка про смерть письменника проникне в самі віддалені кути нашої батьківщини й викличе искреннее співчуття про нього, як про могутнього суспільного діяча”.

Кожний вірш Н. А. Некрасова – народний стогін, трагічна історія. Так, наприклад, вірш “У дорозі”

розповідає нам про долю нещасної погубленої панами Груші, і про гору її чоловіка-ямщика. Вона, вихована по панській примсі як теперішня панянка, раптово виявилася в положенні дружини селянина. Ми співчуваємо і ямщику й Груші.

Але в теж час не можемо не відзначити глибоке неуцтво ямщика, що з підозрою й навіть як до якогось зла ставиться до освіти: На якийсь патрет все дивиться Так читає якусь книжку… Іноді страх мене, слишь ти, щемить, Що погубить вона й синишку: Учить грамоті, миє, стриже… Груша, що одержала виховання, що прилучилося до культури, прагне на щастя, але це прагнення не може реалізуватися в тих соціальних умовах, у яких вона виявилася Але й життя її чоловіка також покалічена – поперед його чекає вдівство, і нічого змінити тут не можна. Розбиті мріяння, зумовленість життя й долі простої селянської жінки звучать і у вірші “Трійка”, на початку якого автор малює красу й натхненність молодої селянки: На тебе задивитися не диво, Полюбити тебе всякий не ладь: В’ється червона стрічка грайливо У волоссях твоїх, чорних як ніч; Крізь рум’янець щоки твоєї смаглявої Пробивається легкий пушок, З-під брови твоєї напівкруглої Дивиться жваво лукаве вічко. Погляд однієї чорнобривої дикунки, Повний чарів, що запалюють кров, Старого розорить на подарунки, У серце юнака кине любов…

У цьому вірші не сама героїня говорить про свою долю, а автор розповідає про її трагічну зумовленість. Некрасову зрозумілі мріяння молодої красуні, що задивилася на проїжджаючу мимо трійку, але він з гіркотою виносить вирок: не нагнати їй цієї трійки, тобто не призначено здійснитися мріянням, тому що спереду селянку чекає одна дорога: Поживеш і попразднуешь досхочу, Буде життя й повне й легка… Так не те тобі впало на частку: За нечупару підеш мужика. Зав’язавши під мишки фартух, Перетягнеш потворно груди, Буде бити тебе чоловік-коверзун І свекруха в три погибелі гнути…

Краса її зів’яне, також зійдуть на немає колишні мріяння й стане вона однієї з тих жінок, які так і не замет або як у черзі нескінченних наповнених важкою працею днів пройшла їхнє життя: Від роботи й чорн і важкої Перецвітеш, не встигши расцвесть, Поринеш ти в сон непробудний, Будеш няньчити, працювати і є. І в особі твоєму, повному движенья, Повному життя, – з’явиться раптом Вираженье тупого терпенья И безглуздий, вічний переляк… Інше некрасовское вірш “Незжата смуга” розповідає нам про хворого селянина, якому вже ніколи не призначено забрати врожай. Ліричне оповідання ведеться не від першої особи, але ми виразно чуємо голос орача. Навіть сам осінній пейзаж – “поля спорожніли” – даний очами орача. З погляду селянина й говориться про лихо: він горює, що врожай не зібраний.

І з наближенням смерті селянин думав не пр самому себе, а тім, що тепер його земельний наділ осиротіє. Некрасов в одному з віршів сказав про своє призначення так: Я ліру присвятив народу своєму. Бути може, я вмру невідомий йому, Але я йому служив – і серцем я спокійний…

Народності лірики Некрасова дозволяє говорити про нього як про поета національного значення. Ю. В. Лебедєв писав: “У свій час Достоєвський у мовленні про Пушкіна говорив про “всесвітню чуйність” російського національного поета, що вмів почувати чуже як своє, перейматися духом інших національних культур. Некрасов багато чого від Пушкіна успадкував. Муза його дивно прислушлива до народного світорозуміння, до різних, часом дуже далеким від поета характерам людей.

Це якість некрасовского таланта виявилося не тільки в лірику, але й у поемах з народного життя”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Народності лірики Н. А. Некрасова

Categories: Твори з української літератури

Links