Російська жінка у творах Некрасова

Новим словом у некрасовской поезії стала його поема “Коробейники” (1861 р.). Головним достоїнством поеми виявилася народності, що дуже багатосторонньо розкрилася. Нею визначається вже незвичайність присвяти ” другові-приятелеві”, костромському селянинові Гаврилу Яковичу Захарову. Але це не тільки доброзичливий жест! Поема дійсно присвячена селянинові в тому розумінні, що він розглядається Некрасовим як імовірний і бажаний читач. Такого ще не було в практиці письменника. Не випадково в основу покладений сюжет-подорож, що дає можливість

широкого охоплення життя

При всій цілісності й органічності поема дивно многопланова. Насамперед вона дуже лірична. Важливу роль у ній грає любов, у якій розкрилися глибини душі селянки Катеринушки – одного з найпривабливіших жіночих образів у поезії Некрасова. Любов викликала до життя могутню пісенну стихію. Відомо, як глибоко ввійшла в народне життя, стала й по побутуванню народної чисто літературна некрасовская “Коробушка” Але поема дає й епічні картини російської дійсності із замальовками поміщицького побуту, з масовими селянськими сценами

Так, історія про Титушкеткаче, “Пісня вбогого

мандрівника”, проспівана на одній томливій, ридаючій ноті з одноманітним злидарським приспівом, органічно входять до складу поеми, що як би безперестану росте зсередини: центральний сюжет отпочковивает нові й нові епізоди. “Однієї цієї поеми, – писав А. Григор’єв, – було б досить для того, щоб переконати кожного, наскільки Некрасов поет грунту, поет народний, тобто наскільки поезія його органічно пов’язана з жизнию”. І селянин, і ямщик, і маленький чиновник, і різночинець-бідняк знаходили з віршами поета своєї голос. Але немає голосу, що виявився б у некрасовской поезії більше хватающим за душу, чим голос російської жінки.

Недарма на похоронах поета дві селянки несли вінок “Від російських жінок”. Навіть класичний образ Музи під пером Некрасова втрачав звичну символіку, виявляючись “сестрою рідної” селянки, знаходячи реальні риси російської жінки, що частіше плаче, чим співаючої. Російська жінка стала у творах Некрасова у всій розмаїтості своїх доль; вона головна носителька життя, вираження її повноти, як би символ національного існування. І тому-те вона, природно, виявляється героїнею епічних поем Некрасова, особливо “Мороз, Червоний ніс” і “Російські жінки”.

И оповідання про подвиг княгинь-декабристок для поета навряд чи був би можливий у сімдесяті роки, коли була написана поема “Російські жінки”, якби майже за десять років до цього він не усвідомив собі долю російської селянки й не повідав про неї в одному із самих доконаних своїх добутків – у поемі “Мороз, Червоний ніс” (1863 р.). Некрасов виявив у поемі чудове знання народного життя, народного побуту. Воно виявилося в описі й сімейному укладі, і народних повір’їв, і селянських робіт.

Широко залучає поет народна творчість: пісню, казку, причет. Однак під пером поета вони трансформуються, стаючи явищем літератури. “При гаданій простоті ситуації “Мороз, Червоний ніс” – одне із самих складних у Некрасова, та й взагалі в російській літературі добутків. Справжній розмах поеми для самого автора визначився не відразу. Спочатку вона була задумана як оповідання про смерть селянина; окремі головкоми й з’явилися вперше в 1863 році в журналі “Час” під заголовком “Смерть Прокла”. Через рік уже в “Сучаснику” поема була надрукована повністю із присвятою сестрі

У процесі роботи складався епічний добуток, на передній план якого вийшла героїня. 286 Н. А. Некрасов Уже в першій частині, що замість “Смерть Прокла” стала називатися “Смерть селянина”, що, звичайно, додало образу й всьому оповіданню більше узагальнений характер, у центрі вона, героїня. Однак, почавши оповідання про дружину померлого селянина, поет відразу ж іде від деталей, від побуту, перекладаючи наші думки й почуття в область глибоких роздумів про російське життя, про долю жінки з народу, які завершуються образом “величної слов’янки”… Не просто життєве оповідання веде поет, а живописует національний тип. От чому так значиме тут буття, а смерть здобуває характер справжньої трагедії.

Так не тільки характер селянки Дар’ї осіняється образом “величної слов’янки”, але й чоловічі характери поеми виростають до образів “величних слов’ян”. Героїв у поемі небагато, але значущості добутку як епопеї народного життя це не знижує, тому що деякі ці герої суть типи селянського, народного, національного життя. У той же час саме та обставина, що героїв мало, дозволило намалювати їх у повний ріст і виявити головний ідейний пафос поеми як героїчного добутку, що з особливою повнотою розкривається в другій її частині, де оповідання піднімається на ще більшу епічну висоту

И тут у центрі образ Дар’ї, мир її думок, почуттів, настроїв. Вони передані те як спогади, те як мрії, то в реальності, то в напівнепритомному стані забуття. Картини світлої, радісної праці з коханим чоловіком і дітьми роблять тим більше враження, що ми сприймаємо їх на тлі вже, що відбувся трагедії, – смерті Прокла й ще, що відбувається трагедії, – загибелі самої Дар’ї. Спочатку здається, що поема обертає нас до відомої казки про Морозко, але це не так. Не випадково в процесі роботи поет забирав усе, що образ Мороза обитовляло й дрібнило. Некрасов повертає нас (і вертався сам уже в процесі роботи) до прасюжету народної казки, до міфу, де виступав могутній і величний образ духу природи. Мороз у поемі не просто алегорія, вигадка, тому що за ним, як у древньому епосі, коштує ціле народне світовідчування

От яким силам стає співпричетна героїня в поемі. От якому героєві вона по плечу. Подібно статуї, холоне Дар’я в казковим лісі, що став, входить у мир природи й залишається в ньому.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Російська жінка у творах Некрасова

Categories: Шкільні твори

Links