Народ у романі А. Н. Толстого “Петро Перший”
Багато істориків і літератори зводили історію до діяльності видатних особистостей, ігноруючи роль народу. Твір Олексія Миколайовича Толстого це не тільки оповідання про самого Петра, але насамперед про долю народу. Саме в житті народу, а не в палацових інтригах бачить письменник пояснення всіх історичних подій. Роман “Петро Перший” проникнуть прагненням показати саме головне геній російського народу, без якого неможливі були б ніякі перетворення. Факти народного життя в Толстого не просто тло, на якому розвертається діяльність пануючи,
Мої серпи до Рязані ходили…Панцири моєї роботи куля не пробивала…Хто коней кує? Хто бабам, мужикам зуби рве? Жемов…
“, Надалі ми зустрічаємо Жемова на будівлі корабля. З ним напарником працює сам Петро. Особливо багата образами простих людей третя книга роману. Характерна фігура живописця-самоучки Андрія Голикова. “…Сила дивовижна в мені пропадає…
Говорить він паную. – Можу порсуны писати,
Розвиток промисловості й культури прилучило нових людей до державної служби. У романі яскраво показані купці й підприємці Демидови, Жорины, Жигулин, Бровкин, винахідник гербового паперу Курбатов, секретар пануючи Возницын. Сила народу оттеняется у творі Толстого суперечливістю відносин у суспільстві того часу
Письменник хотів глибше торкнути процесів, що відбувалися в селянському середовищі. Тут протиріччя найбільш гострі. З одного боку, народ воює в ім’я держави, будує його. З іншого боку, саме народ піднімає бунт під предводительством Булавина саме в найбільш трагічний для держави момент. Інтерес письменника викликає все: лісу, повні розбійних зграй, відхід у розкол, появу кріпосних міських робітників. Дуже реалистично показане найтяжке положення народу
Друга книга роману закінчується суворою й багатозначною картиною: колишній монастирський холоп Федька Умийся Брудом, закований у ланцюзі, забиває перші палі там, де згодом виросте Петербург. А Петро в цей час пише указ дати ще людей, “зело тут хворіють, а багато хто й померли…”. Минулий крізь багато лих, але все-таки зберіг щиросердечну силу, Федька Умийся Брудом символізує волелюбний народний характер, якими так багата Росія. Селянська революційність, вільнолюбство втілюється не тільки в образі Федьки, але й у фігурах Овдокима, Цигана
Трагичной і в той же час історично необхідної виглядає в романі розправа із заколотними стрільцями. На особах людей, що йдуть на страту, не було помітно ні жаху, ні страху смерті: “Одного з них проводжала до плахи дружина з дітьми, вони видавали пронизливі крики. Він же спокійно віддав дружині й дітям на пам’ять рукавиці й строката хустка й поклав голову на плаху. Інший, проходячи близько від царя до ката, сказав голосно: ” Посторонися-Ка, государ, я тут ляжу…
“. Багато уваги письменник приділяє розкольницькому руху. Під зовнішньою романтикою ховалася похмура дійсність. Люди бігли від неволі до розкольників, але попадали під владу ще більш тяжкого гніта. Правдошукач Голиков з жахом відкриває, що старець Нектарий, що лякав всіх жахами геєни й тримає свою паству у вічному “пісному голодуванні, сам по ночах воровски насолоджувався медом. Натхненник самоспалення розкольників, він не розділив загальний трагічної долі й таємно втік
Тисячі ж людей умирали непохитно й мужньо. Саме гостра боротьба окремих людей і класів у романі “Петро Перший” дає відчуття справжнього життя епохи. Тільки в живих зіткненнях може вільно й природно розвиватися дія. Без них воно перетворилося б у позбавлене історичної правди опис “застиглого” стану суспільства. Товстої намалював реальну картину того, як важко, пручаючись, “кінчалася візантійська Русь”.
Він показав непримиренність суспільних протиріч, жорстокість і нещадність тої далекої епохи
(1 votes, average: 5.00 out of 5)