“Найвищі духовні цінності поета у творах А. Малишко”
Андрій Самойлович Малишко був одним з тих літераторів, які разом з нашим народом долали складні шляхи XX століття. Він учителював, працював у “Літературній газеті”, у роки Великої Вітчизняної війни був військовим кореспондентом. Після війни Андрій Самойлович працював у журналі “Дніпро”. Здається, звичайний шлях радянського літератора. Але Малишко ні в якому разі не був тим, хто проміняв свій народ на пільги, даровані партійним квитком. І вірші поета переконливо доводять це.
У вірші “Марина в небі голубім…” Малишко звернувся
“Тут шлях лежав і мліла спека.
Тут він за всіх переболів”.
Доля Кобзаря, немов у дзеркалі, відбила долю всього народу. І пам’ять про Шевченкову славу робить нас тими, ким ми повинні бути – українським
“Палають вогні при дорозі…”. Поетична уява Андрія Малишка оживляє в цьому вірші події давніх часів – набіг татар на Україну. Вороги ділять награбоване:
“Бери собі матір із дітьми,
Отару овець і волів.
– Віддай мені шаблю-дамаску,
Як сам ватажок повелів”.
Біль і гнів відчувається в цьому вірші. Малишко дуже стисло і яскраво подає картину набігу, кожна деталь тут працює на створення образу. “Палають вогні при дорозі…” ще раз доводить нам близькість поета до народу, адже будова й поетичні особливості вірша нагадують народні пісні та балади. Недовго торжествують розбійники. Козаки під проводом Петра Сагайдачного сповна відплачують за смерть і ганьбу, за сльози матерів та дітей:
“І шаблі скреснули і впали,
І порох покрив сіножать.
Татарські порубані кості
Під сонцем палючим лежать”.
Андрій Малишко розумів велич людини праці, красу хліборобського труда, святість родової пам’яті. Ось кілька прикладів.
“Лист до гречки” – це звертання селянського сина до рідної природи. Звичайне, те, що ми звикли бачити щодня, насправді зовсім не є звичайним: зростання врожаю є подією вселенського масштабу. І поет захоплений красою й величчю “гречаної доброти”. Малишко називає цей злак дочкою гречкосіїв. Мотори комбайнів урізаються в майбутнє. Вічний кругообіг продовжується. Людина збирає врожай.
“Правда” – більш складний вірш. Тут автор розмірковує про витоки людської мудрості й шляхи її досягнення. Материн заповіт проголошує, що мудрість має власні закони. Мудрість нерозривно пов’язана з правдою:
“А правда лише одна – вона колюча,
Гірка й жорстока. І завжди в біді”.
Людина повинна боронити правду, не жаліючи себе:
“Упавши, встань,
І знов іди, і знов шукай її”.
Правда може бути жорстокою, а мудрість – важкою. Але людина повинна намагатися досягти мудрості, аби було кому зберігати правду у світі.
“Пісня про рушник”. Доля благословила цей чудовий ліричний вірш, йому судилося стати улюбленою піснею українців. Мабуть, кожен пам’ятає хоч декілька рядків з “Пісні про рушник”:
“І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала”.
Мати особливо вшанована в Україні: це символ душевної щедрості, величі, безмежної відданості. Хто як не мати подарує людині щастя й добру долю? Рушник – це символ, який походить з народнопісенної традиції. Усе тепло свого великого серця поет укладає в рядки цієї поезії. Художні деталі “Пісні про рушник” підібрані дуже досконало: “незрадлива материнська ласкава усмішка”, “засмучені очі хороші”. Ці епітети створюють образ матері – берегині роду, тієї, хто опікується долею України.
Не судилося Малишкові побачити нашу незалежну державу. Але у віршах цього талановитого лірика є немало передчуттів. І саме вони істинні. І лише вони є пророчими, говорячи правду про майбутнє України й українців.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)