“Муза Некрасова… дуже часто, змішуючи шляхетні почуття із брутальністю манер, подобається самою своею невишуканістю” (А. В. Дружинін)
“Муза Некрасова… дуже часто, змішуючи шляхетні почуття із брутальністю манер, подобається самою своею невишуканістю” (А. В. Дружинін). Благослови ж роботу народну И навчися мужика поважати. Н. А. Некрасов
Ф. М. Достоєвський говорив про Некрасова, що його серце було поранено на самому початку життя, рана ця ніколи не гоїлася й була все життя джерелом його жагучої й страждальницької поезії. Ми знаємо, що із шістнадцяти років юний поет зазнав голод і інші позбавлення через те, що хотів іти своєю дорогою, а не тієї, що бажав батько. І ці митарства
Про це можна судити по всім відомому віршу “На Волзі”, уривок з якого ми вчили не те в п’ятому, не те в шостому класі. Ліричний герой згадує, як побачив обірваних бурлак, один із яких говорив, що “кабы до ранку вмерти так краще було б ще…”. Хлопчик не міг зрозуміти цих слів, викликаних розпачем і безвихідністю, але в серце його назавжди залишився образ цієї людини, “похмурого, тихого й хворого”. Імовірно, з тих пор і почався шлях Некрасова
Поеми “Коробейники”, “Мороз, Червоний ніс”, велике “Кому на Русі жити добре”це все добутку, на яких можна вивчати життя й побут селянства, народна Мова, його вірування й Алл С о ч. Р У звичаї, це речі, які сильно і яскраво розповідають про трагічну долю багатьох кращих селян. А хіба не “надривається серце від борошна”, коли читаєш його вірші: “Міркування в парадного під’їзду”, “Залізниця”, “Плач дітей” і багато хто, багато інші? І скрізь у поета глибока повага до простої людини. “Сільські російські люди”так любовно називає Некрасов селян у вірші “Міркування в парадного під’їзду” на противагу в ньому ж зображеному вельможі, що не захотів вислухати прохачів, що прийшли так здалеку, що ноги розбили в кров. І обурюючись, з їдкою іронією Некрасов запитує, навіщо таку особу турбувати для “дрібних людей”, “не лихо, що потерпить мужик”, йому це звично!
Не дивно, що багатьох чесних людей вірші Некрасова робили непримиренними борцями з несправедливістю! Про що б не писав поет, майже завжди він вертається до Теми страждань, важкої частки російського народу. В “Лицарі на годину” він просить повести його “у країну, що гинуть за велику справу любові”.
У знаменитому вірші ” Елегія ” він просить молодь не вірити, “що тема стара страждання народу” і що “поезія забути її повинна”, ні, “не старіє вона”. Серед величезного різноманіття того, що створено Миколою Олексійовичем на тему про життя російського народу, незмінно борються дві теми, дві думки, два настрої поета. Він постійно думає про те, чи визначене російському народу завжди бути таким забитим, безправним і темним, яким він його бачив, або ж той устане? Він журиться темряві російських людей, які купують на ярмарках портрети генералів і мілордів, і сподівається, що коли-небудь народ “Бєлінського й Гоголя з базару понесе”. В “Залізниці” є відоме місце, де оповідач говорить Вані, що не треба боятися за російський народ, що “винесе все, що господь не пошле”, що у той же час Винесе всі й широкими, ясну, Грудьми дорогу прокладе собі. Але відразу додає смутну ноту: Жаль тільки жити в цю пору прекрасну Уж не прийде ні мені, ні тобі
У вже згадуваному “Міркуванні…” також є дуже відоме місце, де автор звертається до народу з питанням: “Ти прокинешся ль, виконаний сил?”, і знову трагічна нота: Иль, доль корячись закону, Усе, що міг, ти вже зробив… Цими питаннями, тими ж словами Некрасова задавалися ще довгі десятиліття після поета й задаються дотепер… Але сьогодні, здається, стають усе більше вірними слова поета про те, що російський народ збирається із силами й учиться бути громадянином. Той, хто познайомився із творчістю Некрасова, навряд чи забуде немов виліплені образи російських людей. Жінок, здатних “коня на скаку” зупинити, “у палаючу хату” увійти; мастеровых, що молотом грають від зорі до зорі; купців-коробейників, які приносять разом з товаром радість дівчинам і молодицям
Але, звичайно, не забуде й будівельника-білоруса, у якого “ямою груди” і “колтун у волоссях”, і на смерть забитого солдата, сина селянки Орины, і селян з “забутого села”. Вчитуючись у відточені, рельєфні рядки поета, мимоволі думаєш, до чого ж дивно росіянин це письменник, до чого народний. А ще розумієш, як багато схожого й загального в житті народу тоді й тепер. Але віриш, що неодмінно позначиться на нашій долі “розумне, добре, вічне”, посіяне Некрасовим і багатьма іншими…
(2 votes, average: 3.00 out of 5)