Мовці заголовки добутків XIX століття
МОВЦІ ЗАГОЛОВКИ ДОБУТКІВ XIX СТОЛІТТЯ Говорячи про Федора Михайловичі Достоєвському, необхідно відразу сказати про подвійність, суперечливість письменника. З одного боку – протест проти соціальної несправедливості, що автор бачив усюди, проти гноблення людини людиною, проти влади грошей; з іншого боку – проповідь смиренності, віра в примирення всіх протиріч за допомогою християнської релігії. Цю подвійність можна виявити у всіх творах Федора Михайловича, але особливо яскраво вона виявилася в романі “Принижені й ображені”, написаному
А. В. Луначарский відзначав, що соціальний стан Достоєвського, що загнало його в суспільні низи, що дав йому покуштувати гіркота існування принижених і ображених, разом з його незвичайною чуйністю, здатністю страждати й співчувати не могли не штовхнути його в молодості на шлях досить яскравого протесту,
Неможливо собі представити, що тут може народитися творчість. Починаючий літератор Іван Петрович заради грошей нашвидку “псує” свої повети, відмовляючись від неквапливого писання, він зломлений физичес-ки й морально. Взагалі на сторінках творів Достоєвського немає здорових людей. Усі страждають якимись недугами, постійно хворі
И це цілком закономірно, якщо врахувати умови їхнього життя. Подавлені морально, вони й фізично не витримують умов життя. Гинуть в убогості й горі старий Смит, Неллі, її мати, Іван Петрович. Достоєвський повністю на стороні цих нещасних, утомлених від життя, що чекають смерті як рятування. Письменник-Гуманіст упевнений, що земні страждання винагородяться їм у майбутньому, в інший світі
Але він не може дивитися равнодушно на борошна людей. І мимо волі письменника виступає його протест на недосконалість суспільства, що живе не за Божеськими законами. Продовжуючи традиції А. С. Пушкіна й Н. В. Гоголя, Достоєвський своєю творчістю боровся проти зла, убогості, духовного й фізичного виродження людини
У романі “Принижений і ображені” письменник дав точнейшие психологічні характеристики російських типажів нещасних і знедолених людей. Це й розорений власною дочкою старий Смит, що вмер самотнім, під забором, гордо відкинувши раскаявшуюся дочка. І Наташа Їх-Менева, що доходить у самовідданій любові до несамовитості; і Іван Петрович, всі розуміючий і всіх прощающий заради улюбленої. Достоєвський тут жагуче проповідує покірність,