Проблема російського національного характеру в прозі XIX століття

ПРОБЛЕМА РОСІЙСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ХАРАКТЕРУ В ПРОЗІ XIX СТОЛІТТЯ Федір Михайлович Достоєвський – дивно тонкий і вдумливий письменник, що зумів розглянути риси російського національного характеру й вірно, без зайвої сентиментальності передати його риси у своєму романі “Принижені й ображені”. Можна скільки завгодно полемізувати, що герої Достоєвського, зламані життям, не дають тої картини щирої Росії, яку бачили Пушкін і Лермонтов, Некрасов і Тургенєв… Але, прочитавши роман “Принижен і ображені”, дивуєшся правді життя, схопленої

автором, що зумів обрисувати характерні риси російського національного характеру в Жіночих образах: Наташи Ихменевой і Каті й чоловічих – Івана Петровича й Алеши. Жертовність відрізняє Наташу. Вона здатна глибоко й щиро любити, забути себе, власне достоїнство заради улюбленого

Адже точно знала, що недовговічно щастя, а кинулася в обійми Алеши, як у вир. Тепер вона не шкодує ні про що знаходить у собі мужність не докоряти улюбленого. Лише другові Іванові Петровичу, перевіряє свої таємні думки. “От і скінчилася наша любов. Півроку життя!

И на все життя,- додала вона, стискаючи руки. Її рука горіла…

– Бачиш, Ваня: адже я вирішила, що я його не любила як ровню, так, як звичайно жінка любить чоловіка

А любила його, як… майже мати. Мені навіть здається, що зовсім і не буває на світі такої любові, щоб обоє один одного любили як рівні, а?… говорили, що він без характеру й… і розумом не далекий, як дитина. Ну, а я це-те в ньому й любила найбільше… чи віриш цьому?…

І будь він хоч чим-небудь іншої, з характером ль, розумніше, я б, може, і не любила його так…” Ще “оригінальніше”, самоуничижаясь, ставиться до любові Катя. “…Вона сама навмисно ятрить свою рану (любов), почуваючи в цьому якусь потребу,- потреба розпачу, страждань…” Але саме цікаве, що безвладний, егоїстичний і розпещений Алеша приймає таке відношення жінок спокійно, жадаючи від них цілковитого самозречення. Він “любить” обох, йому “важко” зробити вибір між бідною Наташей і Катею з мільйонним станом. Алеша покірно чекає своєї участи

(Як це схоже на сучасних чоловіків, що похваляються своїми неіснуючими достоїнствами.) Далі Достоєвський приводить дивний діалог двох люблячих жінок, що вирішують, з ким коханому буде краще, а хто повинен піти, пожертвувавши собою заради його щастя. Котячи запитує Наташу: “Я хочу… я повинна…

Ну я вас просто запитаю: дуже ви любите Алешу? – Так, дуже. – А якщо так… якщо ви дуже любите Алешу…

Те… ви повинні любити і його щастя…” Наташа розуміє, що, крім любові, князя цікавлять гроші, а отут перевага на стороні Каті. Котячи майже клянеться: “Я буду його дуже любити, Наташа, і вам про усім писати…” І мимоволі ставиш запитання – чим заслужив Алеша таку любов цих незвичайних жінок? Адже ні розумом, ні характером, ні багатством не блищить

“Добрий”,- говорять деякі сучасні критики. Але хіба по-справжньому добра людина прийняла б жертву Наташи, заздалегідь знаючи, що не на що жити, а батько грошей не дасть – це одруження проти його волі. Наташа живе в “жахливій квартирі”, а собі Алеша знімає чудову. Він дозволяє себе обожнювати, “приголомшуючи” закохану в нього Наташу неприємними для неї пцзнаниями. У нього не вистачає ні розуму, ні щиросердечної теплоти, тобы відгородити люблячу його жінку від труднощів

Він дей-твятельно дитина. Тільки от


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Проблема російського національного характеру в прозі XIX століття

Categories: Нові твори

Links