Майстерність реалістичного зображення життя в одному з добутків російської літератури XX століття

Ви, росіяни, міцно любите Шолохова, але все-таки повністю не можете представити, ким він є для всього людства… Жан Катала Коли мені було вісім років, я побувала в станиці Вешенської, батьківщині нашого великого письменника-реаліста Михайла Шолохова. Дотепер не можу забути красу донського степу, що так яскраво описав він у своїх добутках, величний плин ріки, особливий говір жителів Верхнього Дону. Пізніше, коли я читала “Тихий Дон”, “Донські розповіді”, мені здавалося, що все це я вже знала й бачила, так реалістично правдива книги

нашого великого земляка. Про реалізм “Тихого Дону”, “Долі людини” говорили багато, мені ж хочеться у своєму творі зупинитися на незакінченому добутку М. Шолохова “Вони боролися за Батьківщину”, у якому письменник залишився вірний своєму головному творчому принципу – “говорити із читачем чесно, говорити людям правду…”. За часом книга охоплює невеликий період – усього кілька тижнів літа 1942 року, але, я думаю, по глибині опису фронтових будней вона займає одне з головних місць у військовій прозі сорокових років. Насамперед ми бачимо прекрасне знання автором атрибутів війни: зброї, військової

техніки, тактики бойових дій, звуків і заходів. Скільки образної виразності в будь-якій батальній сцені: “З лівої сторони танка піднявся прорізаний косим блідим полум’ям широкий стовп землі, немов невідомий величезний птах змахнув раптом чорним крилом”. Більшим достоїнством прози Шолохова є лаконізм. Кожна фраза, кожне слово в нього наповнені глибоким змістом. От він пише, що німецькі танки йшли, “обережно минаючи горбки сурчиных нір”. Чого боятися танкістам, для яких ями й траншеї не перешкода? І, лише вдумавшись, ми зрозуміємо: “нори” можуть виявитися мінами. А як точний Шолохов в описі солдатського побуту! Окоп, що пахне не тільки “вологою глиною й полинем”, але “і ремінною шкірою амуніції…, чоловічим потом і махоркою”, трупи ворогів, які в жару не дуже приємно пахнуть, – все це дає яскраву картину життя на війні рядового солдата. Основна тема книги закріплена вже в її назві: перед нами російські люди, що відстоюють свою Батьківщину. Головні герої – три бійці Червоної Армії: робітник Лопахин, селянин Звягінцев, інтелігент Стрільців. Шолохов створив типові образи в типових обставинах війни. Кожному героєві він дає свій характер, своя особа, але всі вони доповнюють один одного. От Звягінцев на краю поля підбирає обгоріле колосся пшениці, підносить його до особи й, немов звертаючись до живого співрозмовника, говорить: “Милий ти мій, до чого ж ти прокоптився”. І не потрібно нічого більше додавати: видно, як скучила ця людина по тому, що залишив у мирному житті, Як боляче йому бачити розорене й розкидане хлібне поле, поле, що дає життя. А згадаємо сцену операції, коли Звягінцеву розріжуть на пораненій нозі зовсім новий чобіт. Як несамовито протестує колишній селянин, скільки образ виливає він на втомленого хірурга, найстрашніше з яких – “ворог народу”. І знову перед нами встає той час, коли нічого не було страшнее цих слів. Шолохов дивно глибоко проникнув у психологію російського солдата, точно зумівши передати перехід людини зі сфери миру в сферу війни: “Давним-давно пройшло той час, коли Звягінцеву, тоді ще молодому й недосвідченому солдатові, неодмінно хотілося глянути в особу вбитого їм ворога, зараз він равнодушно дивився на розпростертого неподалік танкіста, убитого його кулею…

“. Роблячи героїчні вчинки, воюючи за батьківщину, герої Шолохова залишаються живими людьми, яким свойствен природний страх смерті. Саме в главах роману


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Майстерність реалістичного зображення життя в одному з добутків російської літератури XX століття

Categories: Нові твори

Links