Мова роману Л. Костенко “Маруся Чурай”
Читаючи роман “Маруся Чурай”, не можна не захоплюватися прекрасною мовою твору. Ця мова містить у собі усе багатство стильових різновидів живої української мови – від розмовної, офіційної до вишуканих взірців літературної.
Лексичне багатство роману вражає: тут і високий стиль інтелектуальної мови автора, і суха суддівська мова, пересипана канцеляризмами та русизмами, і розмовна мова міщан, козаків. Мелодійна структура твору – поєднання багатьох голосів. Кожна дійова особа наділена особливою лексикою і способом висловлюватися.
А запорожці – люди без круть-верть,
Все кажуть щиро на своє копито.
Не випадково суддя, відповідаючи козакові, ніби забуває про свою офіційність: “Знаскока тут не можна”. Так побудовано увесь роман. Прийом індивідуалізації мовлення героїв не новий у літературі, та Ліна
Гармонійне поєднання лексики, синтаксису живої народної мови, чутливість до слова – ось головна риса мови і стилю Ліни Костенко, притаманні роману “Маруся Чурай”. Емоційній виразності слова сприяє також форма віршування. В основному автор використовує шестистопний ямб, але разом із тим у романі молена побачити приклади римованої прози. Усе це – не самоціль. Така багата палітра художніх,.засобів робить твір Ліни Костенко по-справжньому талановитим, підносить його на рівень найкращих взірців світової художньої літератури.