Маруся Чурай – втілення українського жіночого характеру (За романом Л. Костенко “Маруся Чурай”)

Ліна Василівна Костенко – одна з найвидатніших ук­раїнських поетес XX століття. Її перу належать кілька відомих поетичних збірок. До сьогодні Ліна Костенко веде активну публіцистичну й громадську діяльність. Твір поетеси, який заслуговує на особливу увагу, називається “Ма­руся Чурай”. “Історичний роман у віршах”, – так сама авторка визначила жанр цього твору.

Історія Марусі Чурай відома нам з історичних джерел XVII століття. Дівчина – авторка багатьох пісень – отруїла свого коханого, покаравши його таким чином за зраду.

Її судили, але виправдали. Таким взагалі є суто історичне підгрунтя роману у віршах. Ліна Костенко по-новому осмислила історію Марусі, відтворивши в чудових ліричних рядках глибину цієї непересічної натури.

Маруся Чурай – художня, високообдарована натура. Це вона створила чарівні пісні, які співає народ. І це ж вона, керована палким коханням, нині звинувачена в страшному злочині – вбивстві. За версією Ліни Костен­ко, Маруся приготувала отруту для себе, а Гриць Бобренко, її коханий, отруївся помилково: доля вчинила туг на власний розсуд. Дівчину було притягнено до суду, але тут судді неспроможні винести

справедливий вирок. Пе­ред судом по черзі виступили дуже розумні й поважні люди. Виявилося, що за всіма писаними й неписаними законами Маруся винна, і її присудили до страти на шибениці.

Проте люди дивляться на Марусю з повагою. Жінка з натовпу зауважує:

Якась вона не схожа на убивць.

Злочинниця, – а так би й зняв би шапку.

На смерть іде, – а так би й наклонивсь.

Людей вражають передусім краса та спокій засудженої Марусі Чурай:

Стояли люди злякані, притихлі.

Вона ішла туди, як до вершин.

Були вже риси мертві і застиглі,

І тільки вітер коси ворушив.

І тільки якось страшно, не до речі,

Ні тлі тих хмар і зашморгу була

Ота голівка точена, ті плечі

Той гордий обрис чистого чола.

Але доля знову вчинила справедливо: своєю високою владою гетьман Богдан Хмельницький помилував Марусю. Зокрема в посланні гетьмана було сказано от що:

Чурай Маруся винна у в одному:

Вчинила злочин в розпачі страшному.

Вчинивши зло, вона не є слочинна,

Бо тільки зрада є тому причина.

Важливо, що Богдан Хмельницький нагадав про чесно­ти дівчини. Він зауважив, що “її пісні – як перло многоцінне”. Своє послання славетний гетьман закінчив так:

Таку співачку покарать на горло, –

Та це ж не що, а пісню задушить!

Так поступово стає зрозумілим причина помилування. І мов у дзеркалі відбивається багатогранна натура Марусі Чурай – пристрасної в коханні і талановитої у творчості.

І не було ні радості, ні чуда.

Лиш тихий розпач: вмерти не дали.

Марусю Чурай можна вважати втіленням української жіночого характеру. Вона вірна в коханні і вимагає того ж самого від свого коханого. Коли ж той зрадив Марусю, дівчина зрозуміла, що жити далі просто неможливо. Проте отрута відшукала свою справжню жертву, і зрадливий Гриць знайшов свою смерть. З точки зору звичаїв людських це дійсно є досить справедливим. “Геній і злочин – речі не­сумісні”, – твердить відомий вираз. Творчість Марусі – це те, що робить злочин просто неможливим.

Ліна Костенко доводить, що жіночність і творчість – поняття неподільні, тим більш якщо йдеться про україн­ську жіночність і українську творчість. Пісні Марусі Чурай живуть у народі, і ми пам’ятаємо про цю непересічну співачку і мужню вольову жінку.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 4.00 out of 5)

Маруся Чурай – втілення українського жіночого характеру (За романом Л. Костенко “Маруся Чурай”)