Риси національного характеру героїв роману “Маруся Чурай” Ліни Костенко

Роман ” Маруся Чурай ” Ліни Костенко – яскраве явище сучасної української літератури. Поклавши в його основу баладу “Ой не ходи, Григорій” і пов’язану з нею легенду про авторку пісень Марусі Чураевне, Ліна Костенко не обмежилася зображенням лише особистого життя своєї героїні, а майстерно вплела його в бурхливі соціально-політичні події української історії періоду Визвольної війни під предводительством Богдана Хмельницького

Створений всеохоплюючий образ, що підкоряє собі інші, відблиск якого видний у кожному рядку

добутку й фразі будь-якого персонажа, – це історична Україна, що піднялася на священну війну за свої права, державність і незалежність. Основні події роману відбуваються в Полтаві – знаменитому полковому місті. Міське козацтво, запорожці, які діють разом з ним, – палкі патріоти, вони захищають свій край від ворожих навал, уважаючи за честь умерти знаменитою козацькою смертю, тобто в битві. У них багато загальних рис: відчайдушна хоробрість, відданість козацькій присязі, духовна шляхетність, вірність побратимству, але кожний з них – це яскрава індивідуалізована фігура. От сивий полковник Пушкар, батько полтавського

козацтва – ще не старий. І славу мав, і силу. (Про нього потім думу складуть). Загартований у боях і походах, він зберіг розважливість розуму й щиросердечну гуманність. Коли судді на вперте мовчання Марусі вирішили піддати її катуванню, його слово було вирішальним:

Закон є, суть тверда його основа Для того він і відданий судам Але це як хочете, добродії, а на катування згоди я не дам!

Іван Іскра – полковий обозний, син Остряници Якова, козацького гетьмана, що звик до випробувань і битв. Тільки-но заграли знову труби в похід, Іван відразу відгукується на заклик гетьмана, він у перших рядах, під корогвами. Для нього обов’язок – святе. Прощаючись із Марусею, він говорить: “И знову земля кипить у боротьбі, і знову я належу не собі”. Цей грізний воїн, всією душею люблячи Марусю, розуміє відношення дівчини до Григорія Бобренко. Його культура, щиросердечна шляхетність показані в кожному пориві його душі, у кожному вчинку. Маруся для Іскри – не просто дівчина, Маруся для нього символ України, її пісня, її поетичне єство. На суді схвильовано й рішуче звучить його слово:

Я прошу, люди, вислухати мене Багато слів страшних тут наговорене Ніхто не говорив оглавном. Я, може, божевільним тут здаюся Ми з вами люди різного кошика Ця дівчина не просто так, Маруся Це – голос наш. Це – пісня. Це – душу! Коли в похід виходили – її піснями плакала Полтава Що нам було потрібно на війні? Шаблі, прапори й неї пісні

Іншу рису козацтва оттеняет Лесько Черкес – справедлива, відчайдушна душа. Гарячою й рвучкий, шаблею рубає суддівський стіл. Носієм справедливості, більшим державним чоловіком, що веде розум якого врівноважує всі народні проблеми, страждання й боротьбу, зображений у добутку великий гетьман Богдан Хмельницький. За його наказом піднімається Україна. Саме воля й мудрість гетьмана вирішили долю Марусі Чурай. Глибокодумними є слова його універсала, що він надіслав у суд Полтави. Чурай Маруся винна в одному: вчинила злочин у розпачі страшному. Зробивши зло, вона не є злочинницею, тому що тільки зрада тому є причина, її пісні – як перлини найцінніші, як дивний скарб серед земної сірості. Втіленням поетичного духу України є образ Марусі Чурай – образ, оповитий трагедією любові, максималізмом пережитих почуттів, високим стражданням тонкої, талановитої душі. Григорій Бобренко, її улюблений, випив зілля, що вона приготувала собі. І вже ні суд, ні суперечки на ньому, ні кат, ні смерть не можуть порушити її страшного мовчання. Вона вся заціпеніла, тому що внутрішньо, подумки вже перейшовши границю життя, хоче вирішити останню проблему для себе: “так мовлення не про тім – женився, не женився, Прийшов, пішов, забув або не забув. А мовлення про те, коли це він змінився? Або, може, він такий і сроду був?”.

Глибоко розкриті переживання Марусі, що повинна бути покарана на шибениці, у третьому розділі “Сповідь”. Звільнена Маруся йде на прощу до київського Лаврові. Подорож розореною Україною, що страждає, народне горе, розкривають очі дівчині на щирі цінності життя, духовно відроджують її. Так Легенда про особисту трагедію авторки пісень осмислена поетесою по-новому, у злитті з долею всього народу, країни. Це піднімає її образ до інших висот: “Перемоги наші, мучення й руїни безсмертні будуть у її словах. Вона ж був як голос України, що клекотав у наших корогвах!”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Риси національного характеру героїв роману “Маруся Чурай” Ліни Костенко

Categories: Нові твори

Links