МОСКВА МАРИНИ ЦВЕТАЕВОЙ
У своїх віршах про Москву Марина Цветаева звертається до рідного міста не просто як до рідної домівки, де знаходить собі притулок будь-який “бездомний”, що живе на Русі, але й начебто до кого живому й у той же час невидимому й далекому. Москва! Який величезний Странноприимний будинок! Всяк на Русі – бездомний, Ми все до тебе прийдемо. М. Цветаева не зрячи так докладно описує московські будинки й життя їхніх колишніх мешканців. У кожному чотиривірші “Будиночків старої Москви” перед нами спливають майже забуті образи:
Кучері, схилені
Погляди портретів в упор.
Дивно постукувати пальцем
Об дерев’яний забір!
Для Цветаевой Москва – це також величезний храм, що зціляє будь-яку щиросердечну недугу. Так, у вірші “Над синевою підмосковних гаїв” Марина Іванівна описує сліпих, “у тьмі пасших Бога” і, що ступають по Калузькій дорозі по напрямку, звідки доноситься дзенькіт московських дзвонів. Ці люди-сліпі, хоча цілком можливо, що ока їх бачать, а сліпота виражає себе в марних життєвих пошуках, у розпачі, у зневірі. Однак у той же час ця сліпота настільки вже задушила, висушила цих людей, що як у передсмертну
В іншому вірші Цветаева так говорить про це:
И не знаєш ти, що зарозвівайся в Кремлі
Легше дихається – чим на всій землі!
И не знаєш ти, що зарозвівайся в Кремлі
Я молюся тобі – до зорі
Отчого М. Цветаева загострює свою увагу саме на Кремлі, адже Москва – велике місто, де існує багато місць, які Цветаева могла б назвати також самими духовно чистими? Ні, Кремль дійсно є в цьому змісті центром Москви. Адже навіть Історія його зведення носить містичний відтінок. Молитву поруч із Кремлем М. Цветаева обертає не тільки до Москви, Росії, але й до небес,
Ганна Саакянц у своїй вступній статті до збірника віршів М. Цветаевой згадує про її висловлення про життя, які, природно, відбиваються в її творчості: “Все моє життя – роман із власною душею”; “Мені нічого не потрібно, крім своєї душі”. Мені здається, що подібні думки можуть бути висловлені тільки людиною, що володіє величезною внутрішньою дисципліною, багатою культурою, упевненістю у своїх силах
Жаль, звичайно, що до кінця життя Марина Іванівна зневірилася в себе. І, напевно, тому вона закінчила свій життєвий шлях так трагично. Однак вона залишила велику спадщину після себе – свої вірші, у яких живе її душачи
(1 votes, average: 5.00 out of 5)