Монографічний аналіз вірша И. Анненского “Смичок і струни”
Перш ніж проаналізувати вірш цього поета, хочу відзначити, що значеннєва будова віршів в Анненского складне. Образи “речового миру”, як і фігури людей, ихголоса, що доносяться ззовні, вступають у постійний переклик із внутрішнім миром поета, викликають у ньому глибокі відзвуки, “я” переплітається з “не я”, одне з них просвічує крізь інше, і поетичне ціле створюється завдяки лише цьому проникненню. Сложновато, але простіше поезію Анненского й не поясниш. Отже, я вибрав вірш “Смичок і струни”: Яке важке, темне марення! Як ці
Стосуватися скрипки стільки років И не довідатися при світлі струни! Миттєве враження читача, що вперше вбрав своєю уявою ці рядки, таке: у похмурій кімнаті скрипаль – зі своєю скрипкою. На душі сумно. Уперше предмет любові, скрипка, у місячному світлі, здалася чужий. Стільки років була частиною душі музиканта, і раптом…
Він, виявляється, зовсім її не знав… Вона, виявляється, тільки причинялася, що вони одне ціле… Просто була молодість, надії на краще життя, завдяки його таланту і її любові до нього. І от… усе звалилося. Він талановитий, у цьому сомненья ні, виходить, причина
Вони гарні, коли на душі світло, і моментально тьмяніють, якщо в душі сутінно… Кому ж нас треба? Хто запалив Два жовтих лики, два сумовитих… І раптом відчув смичок, Що хтось взяв і хтось злив їх. Друга строфа зовсім несподівана: виявляється, не музикант, а смичок виступає в ролі ліричного героя, а музикант – лише сила й воля, що їх звела зі скрипкою
Але тому що він (смичок) повністю залежить від волі музиканта, те однаково в драмі беруть участь троє, і всім у даній ситуації однаково складно розібратися в почуттях ПРО, як давно! Крізь цю тьму Скажи одне: ти чи та, чи та? І струни лестилися до нього, Дзенькаючи, але, лестячись, тріпотіли. Але тут явно вопрошает музикант. Він звертається до скрипки, як би будучи посередником між нею й смичком
Він, залишаючись поки осторонь, проте з докором у голосі констатує факт інших минулих відносин між смичком і скрипкою. Але читач уже почуває ледве вловиму лукавинку, ноту переваги музиканта над смичком і одночасно – нотку розгубленості, тому що музикант розуміє свою першорядність. Виходить, і провина за відчуження, по суті, вся на ньому. Не правда ль, більше ніколи Ми не розстанемося? Досить?..
И скрипка відповідала так, Але серцю скрипки було боляче. Знову я чую спроби смичка відновити відносини. Але скрипка розуміє, що це залежить не від них, а від музиканта
Смичок усе зрозумів, він затих, А в скрипці луна все трималося… І було мукою для них, Що людям музикою здавалося. Смичок зрозумів те, що скрипка розлюбила його назавжди й що не зізнається йому в цьому лише з жалості до нього. Він зрозумів також, що завжди його щастя залежало від музиканта, від чужої волі. Він зрозумів, що цей момент рано або пізно повинен був наступити, тому що першим розлюбити міг тільки музикант, і в ту ж мить нелюбов обрушилася на бедный смичок
Страждання смичка й скрипки підсилюються ще й тим, що музикант, зближаючи їх, не розуміє, що це вже не Музика, а борошно двох чужих істот, що зводяться проти їхньої волі в одне ціле. Вони змушені шукати виходу друг у друга, так не в їх це силі… Але людина не погасила До ранку свіч…
И струни співали… Лише сонце їх знайшло без сил На чорному оксамиті постелі. Те, що смичок і скрипка розуміють і знаходять у собі сили прийняти долю, викликає бурхливий протест у музиканта
Він не може упокоритися з таким відчуженням проти його волі. Він намагається відновити, знайти музику минулого, ту саму… Але марне.
Лише фізичне безсилля припиняє ці борошна. Музикант – бог для смичка й скрипки, він не може упокоритися з таким фіналом. А вихід лише один: музыкантдолжен знову полюбитися
Тому що без любові немає нічого – ні Бога, ні людини. Я зробив монографічний розбір вірша Анненского, пішовши по асоціативному шляху. Висновок такий: значеннєвий зв’язок між ланками вірша не переривається, внутрішньо й зовні всі психологічні переходи чітко мотивовані, створене особлива емоційна напруга, обумовлена наведеною життєвою ситуацією, відповідь на питання знайдений. Отже, із цього треба, що И. Анненский – поет великої психологічної сили й тонкості. Він не сподівається тільки на інтуїцію
У нього, як показав розбір вірша, іде чіткий психологічний аналіз. Анненский – поет-дослідник, співак і філософ “речового” миру, у якому він шукає моральний шлях до свого справжнього “я”.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)