“Мисливські усмішки” Остапа Вишні – аналіз твору
Остап Вишня був затятим мисливцем і рибалкою, часто виїжджав у мальовничі місцевості з друзями на полювання. Але, як правило, ніякої здобичі не привозив. Бо його основна мета – помилуватися чудовою природою, поспілкуватися з місцевими жителями, послухати дивовижні й дотепні мисливські історії. Усі ті спостереження, усе почуте великий гуморист записував і використовував при написанні своїх знаменитих “Мисливських усмішок”. Найповніше видання цього циклу вийшло в 1958 році.
Природа і її захист, мисливські пригоди, народні характери
“Мисливські усмішки” – явище в українській літературі неповторне. Адже в них органічно поєдналися гумор народного анекдоту і пейзажна лірика.
Усмішки “Відкриття охоти”, “Заєць”, “Лисиця”, “Лось”, “Ведмідь”, “Ружжо”, “Дикий кабан, або вепр”, “Як засмажити коропа”, “Дика гуска”, “Екіпіровка мисливця”, “Лебідь”, “Мисливство”, “З крякухою на озері”,
Звідси – хитруватий та дивакуватий герой-оиовідач з його невтомною фантазією, ретельною підготовкою і збиранням на полювання, очікуванням здобичі, який завжди повертається не лише без упольованого звіра, а часто й без рушниці та шапки. Проте він уміє посміятися над собою, доброзичливий і зворушливо наївний.
Нерідко чарівні пейзажні замальовки подаються і як контраст до чорних душ браконьєрів, “людей-звірів” (“Каченята плачуть”, “Дика коза” та ін.). Цих злочинців автор не лише засуджує, а й вигадує їм глумливу кару (висидіти каченят замість убитої качки).
Комічне в “Мисливських усмішках” створюється здебільшого за допомогою метафоризації. Щоб показати єдність людини і природи, письменник наділяє звірів і птахів людськими рисами, зокрема мовою. Він веде розмову з лосем (“Лось”), козою (“Дика коза”), вовками (“Вовки”), собакою (“Відкриття охоти”), перепелом (“Перепілка”), гагарою (“Гагара”) та ін. На комічному діалозі побудовані усмішки “Про мудрого зайця”, “Вовки”; пише листа Дикий Селезень-Крижень (“Каченята плачуть”). В Остапа Вишні кожний звір, пташка – жива істота, яка може думати, міркувати, переживати, любити, ненавидіти. Вони такі ж пустуни і гумористи, як і їхні полю-вальники чи господарі. Наприклад у “Бекасі”:
“Посилаю Джека: “Побіжи, пошукай, чи нема на тім болоті бекасів”. Джек побіг, метнувся сюди-туди по болоту, бігав, нюхав, прибігає, висолопивши язика.
– Що, – питаю, – нема?
– Нема! – каже.”
А ось собака Флейта спочатку дуже боялася вовків: “Пертий раз як наткнулася на вовка, вискочила на просіку “бліда-бліда, як стінка!”. (“Відкриття охоти”.).
Остап Вишня виступає перед читачем як своєрідний перекладач мови птахів і звірів на людську мову. Так, ясуравлі своїм “кру-кру” ніби запитують: “Чуєш, брате мій, товаришу мій? Відлітаємо!” (“Заєць”); крякуха призивним ках! ках! ках! закликає “своїх родичів присісти до неї, познайомитися”: “Я тут! Я тут! До мене, друзі…” (“З крякухою на озері”).
Природу гуморист також бачить активно діючою, тому “місяць на липи ковшами золото сипле” (“Вальдшнеп”), “сонце хитрюще!”: “воно хоче, щоб усе, де воно промені кине, – щоб усе там грало, вилискувало, раділо, буяло…” (“Короп”); “ліс стоїть задумливий, печальний” (“Вальдшнеп”); верби “думудумають” (там же); “…сумовито рипить дуб, замислився перед зимовим сном ясен, тяжко зітхає клен, і тільки берізка, жовтаво-зелена й “раскудря-кудря-кудрява”, – ген там на узліссі білявим станом своїм кокетує, ніби на побачення з Левітаном жде, чи, може, Чайковського на симфонію викликає” (“Заєць”).
Часто описи природи переходять у метафори широкого філософського плану (“Ось падає кленовий лист… Старе одживає, нове – народжується” – в гуморесці “Вальдшнеп”).
“Мисливські усмішки” насичені зоровими образами. Це кольори й відтінки кольорів (зелений килим, смарагдові вруна буйної озимини, золота крякуха, золотаві карасі, рудувато-чорнувато-крапчастенькі дикі курочки, темнобура зверху і сліпучо-біла спереду гагара).
Звукові картини гуморист створює як музикант, як пост. Це і звуконаслідувальні слова, й експресивні дієслівні вигуки, і лексика, запозичена автором з галузі музики: “стакато” перепілки, “флейтою іволга заграє” та інші.
Закликаючи читачів любити природу, бути її охоронцем, письменник часто вживає пестливі слова, особливо коли йдеться про молодь птахів, звірів, риб: чиряточка, ластівочка, пташенятко, гороб’ятко, зайченята, крякушенята, лисиченята, солов’ята, щученята, соменята і под.; річечка, лісочок, хутірець, озеречка і т. д.
При створенні комічного переважають слова із збільшувальними суфіксами. Так, кабан із розповідей мисливців “чималенький”, “здоровенний”, “величезний”, “страховидло, сильне та люте”, має “отакенну голову із страшними зубилами-іклами” (“Дикий кабан, або вепр”).
Лексичні повтори та фразеологізми – також дуже поширені й улюблені мовні засоби Вишні (повтори: “шукав-шукав, шукав-шукав – нема”, “копиці пахучого-пахучогосіна”, небо “глибоке-глибоке та синє, а зірок тих, зірок!”, “солодко-солодко позіхаю”, “тихо-тихо Оскіл воду несе”, “у ліщині затишно-затишно”, “під кожухом тепло-тепло… І на серці тепло-тепло”, “І ось ваш поплавок поїхав-поїхав-поїхав і зник під водою”; мисливські фразеологізми: “робити стойку”, “сидіти на хвості”, “брати на мушку”, “стояти на гону”, “піднімати звіра”, “вечірня зорька”, “стояти на тязі”).
Використовуючи повтори, письменник продовжує традиції усної народної творчості. До речі, нерідко у його творах можна зустріти й рядки з народних пісень.
Фразеологізми Остап Вишня використовує як у незмінному вигляді, так і в трансформованому, що надає численні можливості для створення комічного.
Отже, художні засоби й стиль “Мисливських усмішок” – тема, невичерпна і може бути предметом окремого дослідження.
Головне ж, що отримує читач, ознайомившись із гуморесками, – це світлий, задушевний настрій, посмішку, а то й сміх від душі, бажання оберігати й дримножувати багатства нашої матінки-природи.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)