Країна веселої мудрості (за творчістю Остапа Вишні)

У своїй “Легенді про Остапа Вишню” Терень Масенко писав, відтворюючи слова видатного гумориста:

– За правду – й смерті не боявся,

І не писав тріскучих од,

І все життя з біди сміявся,

Як запорізький мій народ.

Ці слова дуже влучно розкривають витоки оптимізму незрівнянного українського сміхотворця Павла Михайловича Губенка, який увійшов в історію вітчизняної літератури під ім’ям Остапа Вишні. Його гострослові унікальні усмішки дійсно нагадують дотепні н мудрі козацькі історії, народні анекдоти, на які так багата

творча спадщина України.

Недарма Федір Макі вчу к, відомий гуморист і побратим Остапа Вишні по перу, писав, характеризуючи перший період його творчості (1921-1933 роки): “Талант гумориста розквітав з неймовірною швидкістю, і вже через пару літ його могутній сміх заволодів серцями мільйонів читачів. 1 так аж до кінця 20-х років.

Популярність гумору Остапа Вишні росла зі швидкістю лісової пожежі. Тільки загальний тираж видання Шевченкового “Кобзаря” перевищував тираж творів Остапа Вишні. Твори Вишні перекладали російською мовою, збірки видавалися у США і Канаді”.

Здається, рідна країна мала

б гордитися таким неперевершеним митцем гумору та сатири, всенародним улюбленцем. Але саме ця популярність серед народу, яка пояснювалася “низьким рівнем культури”, зробила О. Вишню жертвою сталінського терору… Які ж треба було Мати душевні сили, наснагу, оптимізм і віру в любов власного народу, щоб після десятирічного заслання знову взятися за “вишневе” перо! І засміявся українець, визволений з німецької окупації, над Вишневими “Зеніткою” та “Прямою наводкою”; і чигав – перечитував улюблені “Мисливські усмішки”.

У них все неповторне: і веселі історії, і цікаві сценки з життя мисливців та рибалок, і поетично змальована природа в різні пори року. Ллє перо гумориста не лише поетично оспівувало рідні краєвиди; тим самим письменник наполегливо закликав охороняти їх від браконьєрів – “дуже несимпатичної породи роду людського, що ганьбить почесне звання охотника-людини”.

Читаючи “Мисливські усмішки”, розумієш, що гема полювання є улюбленою для Остапа Вишні. Перш за все, тим, що давала змогу виразити щире захоплення красою рідної землі, художнім словом створюючи картини-шедеври, від яких віяло натхненною любов’ю до всього живого.

Недарма девізом його полювання було: “Хай живуть зайці”, а у записі із його щоденника, ми знаходимо: “Факт: Павло Михайлович приніс. (Приніс!) І от я мучусь уже тиждень: хто вбив того зайця?” По друге, нездатний кривити душею, гуморист у своїх мисливських оповіданнях міг не порушувати нав’язувану тодішньою ідеологією тему “всепереможного соціалістичного поступу”, хоч повоєнна дійсність (особливо у селах) була далеко не такою радісно-оптимістичною.

Закінчити свій твір мені хотілося б словами з вірша Володимира Сосюри, які найбільше відповідають тим почуттям, що народилися в моїй душі після знайомства із творчістю Остапа Вишні – цього неперевершеного чарівника із країни веселої мудрості:

Він жив, боровся недарма.

Його продовжимо діла ми.

Немає Вишні, вже нема…

Ні! Вишня наш завжди між нами!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Країна веселої мудрості (за творчістю Остапа Вишні)