Аналіз фейлетону “Усипка, утечка, усушка й утруска” Остапа Вишні

Свою творчість Остап Вишня почав з політичних памфлетів та фейлетонів і написав іх кілька сотень.
Фейлетон “Усипка, утечка, усушка й утруска” вперше надрукований 24 грудня 1922 року в газеті “Вісті ВУЦВК” і спрямований проти розкрадачів народного добра.
Взагалі, фейлетон, як і всякий газетний жанр, – річ недовговічна: відгукнувся “на злобу дня”, висміяв конкретні факти, виконав свою функцію – і в архів. Але з даним фейлетоном Вишні трапилося по-іншому. І через більш ніж півстоліття він виявився актуальним, бо порушив

проблему зла у вигляді крадіжки. Причому під благопристойним виглядом “природного зменшення” – усипки, утечки, усушки. Чомусь утвердилася думка, що красти у держави не соромно. Бо це державне, тобто нічиє. Як тоді, так, на жаль, і в наш час, є люди, що не сприймають тези “державне – наше”.
Остап Вишня спрямовує жало сатири проти тих, хто наживається на народному добрі, прилаштувавшись десь у “теплому” містечку – на базах, транспорті і т. п., прийшовши до “комунізму для окремо взятої особи (чи осіб!)”.
Письменник дає фейлетонові підзаголовок “Теорія” і наслідує форму наукового
трактату, виділивши окремі пункти доказів і зробивши висновок. Це дуже вдалий композиційний прийом.
Характеризуючи чотири найулюбленіших і наймодніших слова на господарському фронті – “усипка”, “утечка”, “усушка” й “утруска”, – гуморист вдається до метафори (“квітнуть ті чотири “у”, ростуть”, “чіпкі їхні парости увивають і торги, і “хози”, і “проди”), яскравих порівнянь – “як казкові богатирі” і “як тропічні ліани”, “як хміль колись увивав Плюшкінів тин”, і вживає ряд синонімів (“квітнуть”, “ростуть”) та фі гур перерахування (“не днями й не часами, а хвилинами”; “ростуть і вниз, і вгору, й усіма сторонами”; “вкорінюючись і розгалуджуючись, силкуючись укрити”).
Далі письменник використовує ораторський прийом звернення уваги, “оживлення” тексту, вводячи питальні та односкладні стверджувальні речення: “Що ж воно є ті знамениті “у”? Розберемось”. Розмовно-просторічні інтонації (“що ж воно є”) знову ж таки наближають до читача.
Характеристику “наукових понять” автор починає з “усипки” і пояснює її за допомогою способу контрастів: у даному випадку слово означає не “насипать”, а “висипать”, це “речівник не живий, а розумовий, духовний…”. Далі Вишня іронічно відзначає такий парадокс: “усипка” – “дуже тонка штука і пролазить через найменші пори. Бували випадки, коли усипка проходила залізо”. Це вже з області фантастики, але в тому-то й річ, що розкрадачі іноді вдаються до таких хитрощів, що в них і “борошно або цукор… може “усипатися” з залізного або крицевого герметично злютованого посуду… Хоч здохни, а на покладений відсоток висиплеться…” А справа в тому, що дійсно передбачається певний відсоток втрат продуктів і матеріалів при транспортуванні та зберіганні. Але в кмітливих завідувачів ніколи не буває такого, щоб той відсоток “на усипку” не був використаний, навіть в ідеальних умовах зберігання.
Каламбур “усипка може переходити в засипку” нагадує злодіям, що арифметичні вправи по перерахуванню відсотків державного майна до своєї кишені може закінчитися погано – “засипкою”, тобто викриттям.
Й ущиплива примітка від автора: “Од себе тільки пошкодуємо, що останнього часу не дуже часто усипка в засипку переходить”.
Наступне поняття – “утечка” – пояснюється Остапом Вишнею дуже дотепно, через омонімічні корені слів “тікати” і “текти” (“витікати”), приказки та фразеологічні звороти (“конем не наздоженеш”, “лиха личина”, “собака-шукач не наздожене”) та інші комічні засоби.
Ось письменник малює чудову комічно-фантастично-алегоричну картину: “От іде собі спокійно так та лагідна нафта яким-небудь переліском. Зирк у вікно – краєвид підходящий… Ростуть-ростуть у неї ноги, ростуть-ростуть. Потім як дремене – і нема.
До станції приїздить потяг – нема нафти: втекла”.
Підсумок – традиційний. Якщо “на якім-небудь складі утечка сильно вже розбунтується”, то тоді починають тікати завскладами та заввідділами.
Третій термін – “усушка”. Про неї автор відразу ж іронічно зауважує, що “усихають майже завжди найсухіші речі: мануфактура, шкіра, суха садовина, городина і т. ін.”. І від усихання отих “сухих речей” часто завскладами “починаютьрозбухати>>. Аякщо “усушка переходить в пошесть”, “тоді можуть усихати цілі галузі народного господарства, цілі країни, а розбухає тільки невеликий гурт населення”. Які яскраві гіперболи!
Про “утруску” Остап Вишня говорить коротко: це ” хтось когось, чи хтось щось утрушує. Чи щось само втрушується…” Висновок, як завжди, категоричний: такі зловживання повинні закінчуватися “трусом”, тобто обшуком, арештом і конфіскацією.
З усіх цих “теоретичних” розмірковувань фейлетоніст пропонує “практикам” вибивати “клин клином”: самих злодіїв “трусонути”, “всипати їм і посадити їх на усушку”.
Так гострим сатиричним пером Вишня розвінчав “державних мужів” – злодіїв, які прикривали свої ганебні справи фальшивими актами про “усипку, утечку, усушку й утруску” і наживалися за рахунок народного добра.
Отже, навіть у такій жанровий формі, як малий фейлетон, Остап Вишня за допомогою майстерно використаних художніх засобів творення комічного змалював широку картину життя, засудив вади та недоліки, які заважають добробуту чесних трудівників.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Аналіз фейлетону “Усипка, утечка, усушка й утруска” Остапа Вишні