Я підтримую думку, що Кохання непідвладне часу. Це почуття, яке ушляхетнює людину, робить її доброю, лагідною, життєрадісною. Мабуть, на світі немає людини, яка була б байдужою до цієї Теми. Як на мене, то саме Кохання є рушієм життя, бо всі безумства й усі благородні пориви людина звершує в пориві кохання. Напевно, немає письменників, які не оспівували б кохання. Згадую безсмертного Тараса Шевченка, його балади “Тополя”, “Катерина”, прекрасні, хоч і трагічні, почуття Івана й Марічки, Соломії й Остапа із творів Михайла Коцюбинського
(” Тіні забутих предків “, ” Дорогою ціною “), і велику любов Марусі Чурай, що “чолом сягала неба” ( Ліна Костенко, “Маруся Чурай”), і світле кохання Лукаша і Мавки (Леся Українка, “Лісова пісня”), Франкове “Зів’яле листя”; “О, панно Інно”, “Коли в твої очі дивлюся” П. Тичини; “На білу гречку впали роси” М. Рильського; “Так ніхто не кохав”, “Білі акації будуть цвісти” В. Сосюри; “Є в коханні і будні, і свята” В. Си-моненка; ” Маруся Чурай “, “Світлий сонет” Ліни Костенко – усі ці Твори й чимало інших так чи інакше Сповнені великим почуттям
– безумовно реальним, іноді світлим, іноді болючим, колись взаємним, а колись і нерозділеним. А чи здатне наше покоління на високе почуття? Багато хто сумнівається, що сьогодні таке почуття існує, бо довкола себе бачить брутальність і корисливість. Високе почуття стало немодним. Проте я впевнена, що кожна моя ровесниця мріє саме про таке почуття, бо ж кожен хоче уваги, тепла, ніжності. Я вірю, що воно існує, бо непідвладне часу, просто не кожен може Усвідомити значимість величного в житті. А цим величним неодмінно є кохання. (247 слів)
