Міркування Лермонтова про долю Наполеона
В “Сашке” Лермонтов говорить і про сумну долю, що осягла французького поет-романтика Андре Шенье (1762-1794), він зупиняється на самих похмурих, трагічних моментах останніх днів життя тридцатидвухлетнего поета. Лермонтовская лірична оцінка Шенье – поета й людину – повертає нас до Пушкіна, що в 1825 році, за кілька місяців до повстання декабристів, написав вірш “Андрій Шенье” (“Меж тим як здивований мир”). Слідом за Пушкіним Лермонтов переосмислив історичну роль поета й представив його як співака волі, що проявили громадянська
И Франція впала за тобою До ніг убивць, бездушних і незначних… З мороку думок згубних і помилкових Ніхто не вийшов із твердою душею,
Лермонтов, звичайно, не прокляв ні волю, ні вільність. Думка його (і, до речі сказати, думка стійка, повторена їм в “Останнім
…чия тінь, чий образ там, На березі, схиливши погляд до хвиль, Коштує поблизу нагбенного хреста? Примара Наполеона тут уперше зв’язується із Францією. “Невідома тінь” героя звернена туди, де…Франція!- там край її рідний И слави слід, бути може схований імлою: Там, серед війни, її неслися дні… ПРО! для чого так скінчилися вони!..
Життя Наполеона на острові св. Олени особливо привертала увагу Лермонтова. Схвильовано описує він страждання в’язня, всіма покинутого, але не зігнутого під ударами долі. Уяві поета рисувався образ страждальця, що коштує на березі моря, зі схрещеними на груди руками й зануреного в болісні думи про далеку Францію. Жваво представлялося поетові сама особа Наполеона:
ПРО! Як в особі його ще видні Сліди турбот і внутрішньої війни, И швидкий погляд, що дивує слабкий розум, Хід далекий страстей, але повний колишніх дум; Цей погляд як трепет у серце проникав И таємні желанья дізнавався, Він той же все; і тим же капелюхом він, Сопутницею життя, осінений
Романтичний аспект оповідання не дозволяє виявити зв’язки демонічного героя із суспільством і життєвим середовищем. Правда, міркування поета про долю Наполеона, про тлінність слави й “таємних желаньях” цю людину, скороминуще згадування про його “друзів”, зовнішній малюнок образа (“гострий погляд”, “піднесене чоло”, “руки, складені хрестом”, знаменита “капелюх”)-все це, ускладнене тут романтичним пафосом, багато в чому конкретизується в добутках зрілого періоду, коли характер демонічного героя в силу відомих обставин здобуває не тільки моральну, але й соціально-психологічну визначеність. Тут же суб’єктивна патетика автора, гіперболічність і емоційні епітети, використовувані для портретних замальовок Наполеона, заміняють конкретність зображення. Образ самотнього Наполеона, що виникає в уяві Лермонтова й повний демонічних страстей, романтично виділений із середовища
Ми бачимо Наполеона (вірніше, тінь його) те на “острівці відокремленому”, те в “нагробного хреста”, те на скелі, у морі й т. д. Образ Наполеона в ранніх віршах статичний. Поза героя з “нахмуреним чолом” і схрещеними на груди руками одноманітні. Наполеон показаний у тому самому стані, переживанні
Навколишнього Наполеона природа – голі камені, грозове море, що ревуть хвилі, свинцева північ, пустельний берег, дикі скелі – ще більше “ізолює” внутрішній мир лермонтовского героя, де “усе було пекло иль небо”. Час і простір, у яких відбувається дія, далекі географічної й історичної визначеності й зовсім умовні. Поетизація самотньої демонічної особистості відбувається тут не на якійсь реальній основі, а за рахунок підвищеного авторського ліризму
(1 votes, average: 5.00 out of 5)