Яку роль грають образи Наполеона й Кутузова в розкритті філософського змісту роману Війна й мир?

П’яніючи славою незмінної, Ти йшов крізь мир, трощачи, дроблячи… І стало, нарешті, вселеної Невмоготу носити тебе. В. Я. Брюсов У романі “Війна й мир” Толстої порушує філософське питання: що таке велика людина? – і формулює своя відповідь так: немає величі там, де немає простоти, добра й правди.

Образи Наполеона й Кутузова найбільше яскраво ілюструють авторське розуміння великої людини. У Наполеоні письменник постійно підкреслює видатні акторські здатності, тобто відсутність простоти. Дуже показова в цьому змісті сцена, коли

імператор напередодні Бородінського бою розглядає портрет сина (3, 2, XXVІ). Толстой показує, що Наполеон стурбоване тим, як він буде виглядати в очах навколишніх, і вирішує про себе, яке вираження повинне додати власній особі.

Після деякого коливання Наполеон вибирає, як саме підходяще, вираження розчулення й із цим вираженням на особі входить у те відділення намети, де кур’єр імператриці Босі встановлює портрет. У цей момент відбувається непередбачений збій у зворушливій сцені зустрічі люблячого батька з портретом сина: портрет не встигли встановити. Тоді Наполеон відвертається до какому-го придворного й заводить

із ним розмова, щоб дати час для готування портрета. А коли кур’єр театральним жестом зриває з картини покривало, особа Наполеона знову одержує потрібне вираження, і всі навколишні запам’ятовують розчулення, з яким велика людина дивиться на портрет свого маленького сина, що грає земною кулею, як кулькою для більбоке.

Прекрасне акторське чуття рятує Наполеона в багатьох ситуаціях, коли, по його ж власних словах, від великого до смішного тільки один крок. Із цим наполеонівським афоризмом згодний і Толстой, щомалює сцену, як імператор стоїть на Поклінній Горе й чекає бояр із ключами від Москви (3, 3, XІX). Очікування явно затяглося, а звита за спиною імператора вже шепотить, що бояр у Москві не можуть знайти.

Сказати про це Наполеонові ніхто не вирішується, так він і сам почуває, що врочиста сцена, що він хотів розіграти тут, перетворюється в комедію. Він сідає в карету й непомітно в’їжджає в Москву. В образі Кутузова Толстой, навпаки, підкреслює природність, простоту. У розпал Аустерлицкого бою Кутузов плаче, спостерігаючи, як російські солдати юрбами біжать із поля бою (1,3, XVІ). У цей критичний момент його бачить князь Андрій, але Кутузов не боїться здатися слабким.

У сцені молебню напередодні Бородінського бою (3,2, XXІ) фельдмаршал поводиться дуже природно: він із працею стає на коліна перед святинею, хреститься, а потім, крекчучи й важко дихаючи, кілька мінут не може встати, тому що старий і товстий Але йому й у голову не приходить соромитися своєї старечої немочі. Манірний німецький офіцер, що коштує відразу (для підтримки бойового духу росіян!), тільки підкреслює простоту поводження Кутузова. Товстої не бачить у поводженні Наполеона доброти.

Наприклад, імператор пишається тими своїми звичками, яким противиться природа нормальної людини. Тут мається на увазі інтерес Наполеона до розглядання вбитих на поле бою після чергової перемоги французької армії Цей інтерес до трупів, на думку автора, неприродний, але Наполеон у своїй нездоровій цікавості бачить велич власного духу. Умираючий князь Андрій, спостерігаючи імператора саме під час такого огляду поля бою, побачив перед собою не великої людини, а дрібного самовдоволеного егоїста, що грає роль великої людини. Тепер Наполеон втрачає для князя Андрія ореол героя й стає незначним у порівнянні з небом Аустерлица, із правдою життя, що відкрилася Болконскому на грані життя й смерті: “Йому так незначні здавалися в цю мінуту всі інтереси, що займали Наполеона, так дріб’язковий здавався йому сам герой його, із цим дрібним марнославством і радістю перемоги, у порівнянні із цим високим, справедливим і добрим небом, що він бачив і зрозумів… “(1,3, XІX).

Кутузов зображується Толстим як мудрий і тому добрий (але не добренький) людина. Рада у Филях генерал Бенигсен, ганноверец на російській службі, відкрив питанням: ” чиЗалишити без бою священну й древню столицю Росії або захищати її? ” (3,3, ІV). Питання поставлене так, що, швидше за все, піде відповідь, який і домагався граф Бенигсен від молодих російських генералів: умремо, але не здамо ворогові Москви. Однак патріотизм Бенигсена пояснюється інтригою, що він затіяв проти Кутузова: якщо захист Москви пройде вдало, приписати успіх собі; якщо невдало, звалити провину на Кутузова; якщо його, Бенигсена, речення не буде прийнято, зняти із себе відповідальність за залишення Москви (3, 3, ІІІ).

Всі генерали на раді гарячаться, вносячи свої речення по порятунку Москви, і тільки Кутузов незворушно (навіть сонно) спостерігає цю перепалку й не піддається на провокацію Бенигсена, прикриту патріотичною фразою. Нарешті, не вступаючи в марні суперечки, він вимовляє: “… владою, врученої мені моїм государем і батьківщиною, я – наказую відступ” (3,3, ІV).

Кутузову, а не Бенигсену співчуває селянська дівчинка Малаша, що спостерігає військову раду, сховавшись на грубці. Вона не розуміє змісту що відбуває, але почуває, що “дідусь” Кутузов прав у суперечці з “довгополим” Бенигсеном. Князь Андрій поважає Кутузова за чуйність і справедливість. Ці якості фельдмаршала виявилися під час їхньої останньої зустрічі влітку 1812року.

Кутузов знайшов прості слова співчуття, коли заговорив про недавню смерть старого князя Болконского й про свою повагу ксину. Князь Андрій відмовився перейти служити з полку в штаб, і Кутузов погодився із цим рішенням: “”Жалую, ти б мені потрібний був; але ти правий, ти правий. Нам не сюди люди потрібні. Порадників завжди багато, а людей немає.

Я тебе з Аустерлица пам’ятаю… Пам’ятаю, пам’ятаю, із прапором пам’ятаю”, – сказав Кутузов, і радісна фарба кинулася в особу князя Андрія при цьому спогаді” (3, 2, XVІ). Яскравою сценою для характеристики Кутузова є його приїзд у полк наприкінці роману Солдати демонструють йому трофейні французькі прапори й полонених – жалюгідних і обморожених. Фельдмаршал вимовляє свої знамениті слова, звернені до російських солдатів: “Вам важко, так все-таки ви будинку; а вони до чого дійшли. Гірше злиденних останніх.

Поки вони були сильні, ми їх не жалували, а тепер і пошкодувати можна. Теж і вони люди” (4, 4, VІ). Після цього короткого мовлення всі росіяни запосміхалися, тому що Кутузов висловив почуття, які вони носили в душі, але не вміли так просто й вірно сформулювати. А Наполеон на Аустерлицком поле вважає трупи французьких і ворожих солдатів і радується, що на один убитого француза доводиться трохи чужих мерців Бій він порівнює із шаховою грою (3, 2, XXІX), люди для нього – шахові фігури, які полководець переставляє по своєму бажанню й задуму. Князь Андрій і автор заперечують такий погляд на війну (3, 2, XXV).

Наполеон, на думку Толстого, ніколи не розумів правди. Ця думка виражена в описі французького імператора під час Бородінського бою. Наполеон демонструє бурхливу діяльність і самовпевнено думає, що він керує людьми й подіями, те естьтворит історію.

У цій омані він схожий на дитину, що впевнений, що керує каретою за допомогою тесемочек, що пришитих до передньої стінки карети (4, 1, XІ). Насправді, по Толстому, Наполеон тільки знаряддя історії. Ця істина один раз відкрилася йому, коли він, втомлен і переляканий, проїхав по краї Бородінського поля, вертаючись у ставку. Він, бувалий полководець, жахнувся кількості трупів на невеликому просторі. І раптом у його голову, як пише Толстой, закралася думка про помилковість всього його життя, пов’язаної з безперервними війнами Він жахнувся, тому що йому відкрилася правда.

Але ця страшна для Наполеона думка швидко зникла, і він знову повірив у свою непогрішність, у свою велич. Так “ніколи, до кінця життя своєї, не міг розуміти він ні добра, ні краси, ні істини, ні значення своїх учинків, які були занадто протилежні добру й правді, занадто далекі від усього людського для того, щоб він міг розуміти їхнє значення” (3, 2, XXXVІІІ). Кутузов у романі Толстого, на відміну від Наполеона, дуже добре розуміє, з одного боку, що жодна людина не може змінити історію. Мудрий історичний діяч, Кутузов не втручається в хід історії, але все ставить на своє місце, нічому корисному не заважає й нічого шкідливого не допускає (3, 2, XVІ).

З іншого боку, генерал Кутузов розуміє, що війна – це трагічна подія в житті народу. Тому перед Аустерлицем він обсмикує імператора Олександра, нагадуючи йому, що війна – це не парад на Царицином Лугу А коли взимку 1813 року російські війська виходять до польської границі, він пише імператорові повідомлення, що Вітчизняна війна скінчилася, а отже, воювати далі немає достатніх підстав. Кутузов показаний у Наполеонівських війнах 1805-1807 років, згадується його участь у російсько-турецькій війні ( 1806-1812), але безумовно великим історичним діячем він стає саме у війні 1812 року, коли зрозумів ідею Вітчизняної війни (звільнити російську землю від ворожої навали) і одержав довіру від народу й армії. Кутузов – людина, що, відповідно до філософських поглядів Толстого, як ніхто інший, зміг “угадати так вірно значення народного змісту події, що жодного разу у всю свою діяльність не змінив йому…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Яку роль грають образи Наполеона й Кутузова в розкритті філософського змісту роману Війна й мир?

Categories: Шкільні твори

Links