Мій вибір – активне життя
Життя – ніби вічна колиска у Всесвіті. Вона не зупиняється, відколи чиясь дивна рука спонукала її до цього руху. Так і наше життя, якому нема ні початку, пі кінця, вічно йде по колу, змінюючи на своєму шляху лише персонажів. Тих самих персонажів, що приходять у цей прекрасний світ, щоб наповнити його своїм змістом.
А ряст топтати, виявляється, не просто.
Шукати ж істину – одвічна суєта.
Ми на землі лише прибульці-гості,
І там, далеко, інше жде життя…
А проте живемо ми сьогодні й зараз. І майже щодня нам доводиться робити вибір.
Та про які б життєві ситуації не йшлося, я зрозуміла, що завжди намагатимуся займати активну життєву позицію. І це мій вибір. До цього спонукала мене нещодавно прочитана поезія Василя Симоненка “Я”, над цим замислювалася я, читаючи твори Тараса Шевченка.
У вірші Василя Симоненка ліричний герой постає перед нами як людина, наділена дивовижним даром – даром любити все прекрасне і земне, бути чесним із самим собою та оточенням. Проте природні нахили, які дозволяють
Та не може жити людина за принципом “моя хата скраю”. Тому описуючи начебто спокійне життя, поет використовує красномовні епітети й порівняння: “очі кляті”, “затишок глухий”, “щасливим бути, як дурак на святі”. Серце ліричного героя пекучим болем тисне душу, наповнює її відчаєм, а внутрішній голос говорить, що дорога ця нещасна, “то не життя, то смерть”. То дорога у забуття. Не дарма славнозвісний філософ Григорій Сковорода колись сказав: “Ні про що не турбуватись, ні за чим не турбуватись – значить, не жити, а бути мертвим”.
Тож, щоб моє життя не перетворилося на безглузде існування, щоб вигравало воно всіма кольорами веселки, я буду діяти. Я буду жити, вірити, творити. І цей вибір мною вже зроблено.