Мій улюблений вірш В. Симоненка
Я люблю поезію. І завжди з великим задоволенням читаю вірші. Тому, прочитавши вірші Василя Андрійовича Симоненка, я назавжди залишилася прихильником його таланту. Поезія Симоненка – ніжна, зворушлива, тонка. Вона самобутня, незвичайна, пристрасна. Читаючи її, завжди відкриваєш для себе щось нове, цікаве, потрібне. Мені дуже подобаються його вірші про кохання. Це зовсім не нова тема в літературі. І, здавалося б, що хто ще може краще сказати про неї, ніж зробили це Пушкін, Тютчев, Фет, Шекспір, Рильський чи Сосюра. Вічна тема. Але В. Симоненко, не
Особливо сподобався мені його вірш “Вона прийшла”. Вірш про перше велике, несміливе кохання, що проникає в душу людини, в її зачарований світ. Поет був ще зовсім молодою людиною, і, звичайно, ж пережив це велике почуття.
Воно прийшло – це перше кохання зовсім несподівано, хоч ліричний герой вірша вже давно створив образ коханої у себе в мріях. Милий, ніжний, чарівний, але далекий від чогось конкретного, реального. Кохана з’являлася хлопцеві тільки у романтичних
Почуття любові всесильні, вони здатні оновити людину, піднести її на крилах мрій, зробити кращою, благороднішою, чутливішою. Вона – кохана. Отже, незвичайна, найкраща і найпривабливіша. Вона прийшла, заквітчана і мила,
І руки лагідно до мене простягла. І так чарівно кликала й манила, Такою ніжною і доброю була. У душі ліричного героя сталася зміна: він “не чув, як жайвір в небі тане, Кого остерігає з висоти”. Всю душу героя заполонило це почуття, яке несе радість, щастя.
Прийшла любов непрохана й неждана, Ну як мені за нею не піти? Здається, що вся земля напоєна щастям великої любові, від якої перехоплює подих. Удушу ліричного героя, в його молоде життя надійшло свято кохання.
Читаючи цей вірш, розумієш, що В. Симоненко – тонкий співець глибоких почуттів людини. І у своїх ліричних віршах він зумів створити прекрасний світ юнацького захоплення – безмежного, всеохоплюючого, чистого, як сльоза, світлого й прекрасного, як вранішня зоря, всеперемагаючого кохання.