Home ⇒ 📕Твори з літератури ⇒ Мій улюблений український поет Богдан-Ігор Антонич

Мій улюблений український поет Богдан-Ігор Антонич

Богдан-Ігор Антонич являється унікальним в українській поезії. Народився він на Лемківщині в селі Новиці і до гімназії говорив на своєрідному

Лемківському діалекті. У гімназію вступив польську, тому що української поблизу не було, і вчився на польській мові. А в сімнадцять років уступив до Львівського університету вивчати слов’янську філологію і тільки тоді оволодів українською мовою. От у цей короткий період – від сімнадцяти до двадцяти семи років – Антонич написав такі

твори, які поставили його в один ряд з Іваном Франком і були названі критикою пагінцем Шевченкового дерева.

Мене захопили вірші Антонича з перших рядків. Вони були несхожі на класичну українську поезію, сповнені захоплюючої краси, несподіваних метафор, енергії молодості. Назва однієї з книжок – “Привітання життя”. Шаленість молодості й поривання в майбутнє втілюються в образі чотирьох чалих коней, які навпростець долають усі перепони:

Ударять у срібну рунь золоті копита,

Мов грім, мов грім.

Повними грудями будемо вітер пити,

Під дахом синього неба

Наш дім, наш дім.

Антонич свою

закоханість у життя, у природу виплескує в кожнім вірші. Він дитина чи інопланетянин, що відкриває незрівнянні дива: ось на осінній грядці баклажани “крізь скло читають хмар письмо”, ось “дзеленькає маленька бджола”, поринаючи в “озеро пахуче, золоте” липового цвіту. Язичник Антонич – так каже він про себе:

Мої пісні – над рікою часу

Калиновий міст.

Я – закоханий в житті поганин.

Один із циклів названий “Зелена Євангелія”. Нерозривна єдність людини й природи – його провідна думка, усе належить землі й від неї живиться:

Годинник сонця квітам б’є години,

І стулюються маки ввечері бентежно.

Отак під небом недосяжним і бентежним

Ростуть і родяться звірята, люди і рослини.

Невимушеність поезії Антонича, розкіш мови й образів складають враження, що вона з’явилася у світ уже дозрілою, досконалою в собі. Але сам Антонич добре знає, звідки його корені:

Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,

На вишнях тих, що їх оспівував Шевченко.

Моя країно, зоряна, біблійна й пишна,

Квітчаста батьківщина вишні й соловейка!

Несподівані порівняння Антонича створюють образи багатошарові, ємні. Скрипка у нього “крилата”, а в ній творчі сплять вогні, роса музична срібна й синя.

Земля розгортається, “наче книжка”. А це що?

Хто стовк, мов дзбан скляний,

Блакитне небо,

Хто сипне листя – кусні скла на себе?

Це дощ у квітні, коли “росте Антонич і росте трава”. Світ Антонича – великий і добрий. Усе відбувається в ньому, яку сільське свято, і все відбивається в небі:

Народився Бог на санях

В лемківськім містечку Дуклі.

Прийшли лемки у крисанях

І принесли місяць круглий.

А потім цей місяць опиняється в долоні Божої Матері, мов золотий горіх.

Щедрий син щедрої землі, Антонич прожив усього 27 років. Серед творів, що він лишив, немає жодного пересічного, випадкового. Він привернув мене до української поезії, дав відчути свіжий смак багатої української мови.

(1 votes, average: 5.00 out of 5)

Схожі твори:

Автопортрет – БОГДАН-ІГОР АНТОНИЧ Скорочено “Я все – п’яний дітвак із сонцем у кишені”. “Я – закоханий в житті поганин”. З першої книжки “Привітання життя” Червоні клени й клени срібні, над кленами весна і вітер. Дочасності красо незглибна, Невже ж тобою не п’яніти? Я, сонцеві життя продавши За сто червінців божевілля, Захоплений поганин завжди, Поет...
Скорочено “Автопортрет” Богдан-Ігор Антонич Богдан-Ігор Антонич Автопортрет “Я все – п’яний дітвак із сонцем у кишені”. “Я – закоханий в житті поганин”. “Привітання життя”. З першої книжки “Привітання життя” Червоні клени й клени срібні, над кленами весна і вітер. Дочасності красо незглибна, невже ж тобою не п’яніти? Привертають увагу масштабні метафоричні образи наступної строфи,...
Богдан-Ігор Антонич – ЛІТЕРАТУРА XX СТОЛІТТЯ ЛІТЕРАТУРА XX СТОЛІТТЯ Богдан-Ігор Антонич (1909-1937) Богдан-Ігор Антонич народився 5 жовтня 1909 року в селі Новиця Горлицького повіту на Лемківщині (територія між Східними Бескидами, річками Сяном і Попрадом та на захід від Ужа). Його батько – сільський священик Василь Кіт, що змінив прізвище незадовго перед народженням єдиного сина. Дитячі роки...
Богдан Ігор Антонич (1909-1937) Богдан Ігор Антонич народився 5 жовтня 1909 року в селі Новица на Лемкивщине (тепер територія Польщі) у сім’ї сільського священика Василя Кота, що незадовго до народження дитини змінив прізвище на Антонич. В 1914 року сім’я Антонич перебралася у Відень, де пробула чотири роки. В 1919 році. Богдан з мамою (батька...
БОГДАН-ІГОР АНТОНИЧ Богдан-Ігор Антонич народився на Лемківщині 5 жовтня 1909 року в родині священика. Його рідне село Новиця нині розташоване на території Польщі. Ось як він згадував про своє дитинство і про те, що стало поштовхом до творчості: “Малим хлопчиком вибіг я у темну ніч, оточену мороком холодних мовчазних лісів, і з...
Тема 32. Богдан-Ігор Антонич – Література XX ст IV. Література XX ст. Тема 32. Богдан-Ігор Антонич (1909-1937) Богдан-Ігор Антонич народився 5 жовтня 1909 року в селі Новиця Горлицького повіту на Лемківщині (територія між Східними Бескидами, річками Сяном і Попрадом та на захід від Ужа). Нині – територія Польщі. У 1928р. Богдан-Ігор поступив на гуманітарний факультет Львівського університету за...
БОГДАН-ІГОР АНТОНИЧ – ЄДНІСТЬ ЛЮДИНИ І ПРИРОДИ, ЗВ’ЯЗОК МІЖ СТАНОМ ЛЮДСЬКОЇ ДУШІ ТА ДОВКІЛЛЯМ “Антонич був хрущем і жив колись на вишнях, на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко…” Але для того щоб написати ці рядки, вій мусив стати людиною. Постать Антонича, нехтувана за радянських часів, набуває все більшого значення в умовах української державності й свободи. Безперечно, це один з українських поетичних геніїв XX...
Антонич Богдан-Ігор Васильович Елегія про перстень молодості Розсунулись, мов карти стіни, Угору стеля поплила, І вікна згасли в синій тіні, Найближчі речі вкрила мла. Так ява стала сном. Уже не стеля, лиш глибінь, Уже не стіни – далечінь І, наче іскри в тиші сплячій, Далекі, недосяжні в мряці, Дзвінкі, мінливі та дрижачі, Засяли зорі над столом. І...
Антонич Богдан-Ігор Васильович Дім за зорею Струмує гімн рослин, що кличуть про нестримність зросту, І серцю, мов по сьомій чарці, невисловно п’янко. Від’їду вже. Тут був я тільки принагідним гостем. До інших зір молитимусь і інших ждати ранків. Набрезклі пуп’янки бубнявіють в клеїстій піні, Як зорі до рослин, зустрівшись в поцілунку, липнуть, І крізь лійки фіялок...
Антонич Богдан-Ігор Васильович Концерт Горлянки соловейків плещуть, мов гобої, У димі пахощів, в чаду лілейних куряв, Аж спів змінився в запах, мов за ворожбою, Розплився в квітний пил. Це тільки увертюра. На солов’їне гасло дружні перемови Усіх музичнодзьобих ста племен пташиних, І ллється звук на звук, лиш у зозуль прамові Прадавній корінь “ку” у...
Антонич Богдан-Ігор Васильович Зелена елегія Стільки минуло вже днів, полотном забуття їх накрито. Нині вже інший є світ, може, зісталось клейно. Іноді вийму старий, запорошений з віршами зшиток, замкнений в шафі від літ. Так, це було вже давно. Наша гімназ’я стояла на схилі малого узгір’я, жовта дорога вела просто до річки униз. В осені день...
Антонич Богдан-Ігор Васильович Вітражі й пейзажі Перший сніг Осінь переїхала по полі возом золотим. Понад кучугури кучерява мряка – срібний дим. Сонце з батогом проміння вогняний погонич. Навпростець по небі білі хмари в перегони. На куделі верховіття сиве павутиння. Підпирається гори рукою далеч синя. Вітер жовтий лист з дерев змітає помелом, В гущині сухе гілля гуркоче...
Антонич Богдан-Ігор Васильович Поема про вітрини Жулинський М. Г. Із забуття – в безсмертя. – К.: Дніпро, 1990. Скляні очі кам’яниць, Над ними чола балконів, Рійний, стрійний танець Світла красок, тонів. О місто, місто, місто – Гігантний заліза та бетону тин. О місто, місто, місто – Задимлене в неба блакить алмазними зіницями вітрин. Очі скляні кам’яниць,...
Антонич Богдан-Ігор Васильович Смерть Гете Відчини, мій Фрідріху, вікно, Хай погляну на широкий світ. Бачу чорне незбагненне дно, А над ним золототканну сіть. Привиди кружляють наді мною, Постаті, що їх колись творив. Прилітають з правдою сумною, Що останній буде цей мій зрив. Березневе запашне повітря, Навкруги весни передчуття. А для мене гострить срібне вістря Смерть...
Антонич Богдан-Ігор Васильович Дзвінкова пані В’їжджає віз на третю греблю ночі. Хто нас, вітре, кличе? Чи скоро вийде нам назустріч білий схід, мов олень з бору? І ти для мене дивний, і я сам для себе таємничий. Мій віз, мов птах, два крила куряви здіймає з вітром поруч. Дай карти, пані квітня, карти дай і...
Антонич Богдан-Ігор Васильович Дума про плакати Рядами, рядами, рядами, Довгими смугами, над кам’яними бруками Висимо, Лежимо, Сидимо Ми на мурах розіп’яті, Ми плакати, плакати, плакати. І вдень і вніч ми все одні, У вдень і вніч ми все різні, Міняємося, Минаємося, Кидаємося В безвістя Серед міста. Ми розвійні вулиць брати, Ми плакати, плакати, плакати. А над...
Антонич Богдан-Ігор Васильович Пісня про ізгоя Чи ви знаєте пісню вигнанчу, Чи ви чули коли вже її? Наболілу, бунтарську й підданчу, Що в ній туга, розпука і їдь. Ох, зворушення в серці заплаче, Не дає говорити мені. Чи ви знаєте думи бурлачі, З криком болю замовклим на дні? Безпощадні, отруйні, зловісні, Крик зневіри лунає із дна....
Антонич Богдан-Ігор Васильович Балада провулка Де, заламавши руки сині, Рятунку кличе ніч намарне, Колишуться п’яниці й тіні Біля кульгавої ліхтарні. Блакитним квітом похилившись, Ліхтарня, мов лілея в’яне, І світ недійсний, тільки миші Ведуть шевців на місяць п’яних. В корчмі із зорями й дзвінками, Де лупії і сажотруси Співають гімни над склянками І славлять ніч і...
Антонич Богдан-Ігор Васильович Екстатичний восьмистроф Шумлять у скринях зеленаві зерна льону, Масний і теплий пил вирує у олійнях. Щораз в корявих липах спалахне прокльоном Душа зелена, гнівна і незаспокійна. Черві не піддається буйний струм життєвий, З дерев зелені іскри дятлі крешуть. Зорі червінцем платить скупо вечір дневі За сонце, що його в червоний мох розчеше....
Антонич Богдан-Ігор Васильович Елегія про перстень пісні Я маю дім, при домі сад, Ліричні яблуні у ньому. Мов свіже молоко – роса, Розваги мед мені палкому. Мов капелюх, квітчастий дах, І дім мальований, мов скриня. Злодії ходять по садах Крізь перелази та вориння. Обгородити треба конче, Покласти мур з каміння й сну. Росте в мойому саді сонце...

Мій улюблений український поет Богдан-Ігор Антонич

« Створення Карамзина

Читати казки Пушкіна в оригіналі п’ятикласники не вміють »