Антонич Богдан-Ігор Васильович Поема про вітрини

Жулинський М. Г. Із забуття – в безсмертя. – К.: Дніпро, 1990.

Скляні очі кам’яниць,
Над ними чола балконів,
Рійний, стрійний танець
Світла красок, тонів.

О місто, місто, місто –
Гігантний заліза та бетону тин.
О місто, місто, місто –
Задимлене в неба блакить
алмазними зіницями вітрин.

Очі скляні кам’яниць,
Над ними шильди, фасади,
Мінливий реклам танець
Пестить трійлом принади.

О місто, місто, місто –
Гігантний заліза та бетону тин.
О місто, місто, місто,
Розбавлене рельєфами

вітрин.

Отак глядіти в ваші прозорі шиби.
О прямовисні озера закляті:
Чи се плюскотять срібні риби,
З місячного сяйва натяті?.

.

Так добре глядіти в ваші безплямні
шиби.
О скорбе, перерізана площиною
вітрини,
В дощі рефлексів розцвіли казок
гриби,
Шоколадові дрібні мелюзини…

.

По тисячкрать пристрасні очі
водять по вас трус,
Та ви хіхочетесь рожевими
лампами.
По тисячкрать вдаряєте цілунками
спокус
Мерехтливі, в блиску злив
спокусливі плями.

В жоржети, шовки, брокати,
крепдешини
Убрані цвітів кльомби,
Вічно всміхнені

дерев’яні
манекени,
Квадрати, прямокути, ромбоїди,
ромби.

Очі скляні кам’яниць,
Рельєфи, шильди, фасади,
Блідий місяць-каганець,
Ярких ліхтарів громади.

О місто, місто, місто –
Гігантний заліза та бетону тин.
О місто, місто, місто,
Кричи квадратами вітрин.

Кам’яниць скляні очі,
Сном зашуміли будуари,
Виллялись темні тіні ночі
На сквери, парки, тротуари.
О місто, не треба лякатись
її конклюзій.
О місто, тебе прощають на добраніч
вітрини брязком жалюзій.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Антонич Богдан-Ігор Васильович Поема про вітрини

Categories: Твори з української літератури

Links