Мий улюблена книга або як я познайомилася з детективом
Я дуже люблю читати книги. Людина поки не може подорожувати на машині часу або вільно переміщатися в просторі, з одного куточка планети в інший, або проникати в мир інших людей. Книга ж відкриває ці дивні можливості.
Мені подобаються добутки різних жанрів. Але, в основному, я читаю класичну прозу російських письменників: Івана Тургенєва, Олександра Пушкіна… Мені подобаються історичні романи про події XIX століття: про Вітчизняну Війну 1812року або повстанні декабристів. Ще я люблю читати добутку про Велику Вітчизняну Війну, наприклад Василя
Пізніше я прочитала детективів ще одного англійця – Уилки Коллинза. Роман “Жінки в білому” я читала до світанку, а “Місячний камінь” до головного болю. Але в цих романах мене більше захопив саме детективний сюжет. Міркування, умовиводи представлені дуже ненав’язливо, гармонійно переплітаються з усім, що відбувається в житті героїв. Так я зацікавилася детективами й вирішила розширити свої знання про цьому, що стали моїм улюбленим, жанрі.
Почнемо з того, що визначимо, що являє собою жанр детектива в цілому й чим відрізняється від інших жанрів. У відомої Інтернет-Енциклопедії “Википедии” дається таке визначення: Детектив (англ. detective, від лат. detego – розкриваю, викриваю) – переважно літературний і кінематографічний жанр, добутки якого описують процес дослідження загадкової події з метою з’ясування його обставин і розкриття загадки. Звичайно як така подія виступає злочин, і детектив описує його розслідування й визначення винних, у такому випадку конфлікт будується на зіткненні справедливості з беззаконням, що завершується перемогою справедливості.
Жанр детектива ділиться на трохи поджанров, кожний з яких має свої відмінні риси, але не сильно відступає від канонів класичного детектива:
Психологічний. Важливим елементом розслідування стає вивчення психології, особистісних особливостей злочинця. Іронічний. Детективне розслідування описується з гумористичної точки зору. Фантастичний. Детектив з елементами фантастики. Детектив закритого типу. Розслідування зовсім у відокремленому місці, де є присутнім строго обмежений набір персонажів. Розслідування зводиться до того, щоб визначити злочинця із цього кола людей. Історичний. Історичний роман з детективною інтригою. Політичний. Основна інтрига будується навколо політичний подій, суперництва між політичними діячами. Шпигунський. Увага загострюється на розвідувальній роботі шпигунів, диверсантів
Тепер поговоримо про історію появи детектива.
У Середні століття й аж до XVIII сторіччя порушення закону розцінювалося як святотатство, злочин проти самого Бога, що спричиняло страшне покарання. Тому Література того часу носила повчальний характер, попереджала проти спокуси й гріхопадіння. Людині залишалося тільки каяття у вчиненому, прийняття борошн і очисних страждань.
Починаючи з XIX в. кримінальна література в корені міняє свій характер. З’являється класичний детектив. Виник новий естетический підхід до проблеми злочину. Читача починають більше цікавити не приклади гріхопадіння, справедливої кари й несподіваного каяття, а сама форма, у якій було зроблене злочин і, найбільше, процес розкриття, процес рішення хитросплетеного завдання.
Ще до появи класичного детектива цей новий підхід знайшов своє втілення в книзі Томаса де Куинси “Убивство як одне з образотворчих мистецтв” (1827). естетизация злочину в XIX в. здійснювалася по наступних напрямках: романтизація образа злочинця в дусі діалектики Добра й Зла, коли останнє наділялося шляхетними рисами й здобувало интригующий загадковий. Професія детектива вимагала чимало інтелектуальних зусиль, які порівнянні були лише з розумовою напругою талановитого, а іноді, як у випадку із Шерлоком Холмсом, і геніального вченого. Передбачалося, що зрозуміти щирі причини злочину допоможуть уже не морально-релігійні установки, а вивчення суспільства.
Родоначальником класичного детектива вважається едгар По. У своїх новелах “По не тільки відкрив новий жанр, але й заклав основи його, уловив… всі його головні особливості, розробив або намітив всі головні прийоми, “піймав” його дивну специфіку й зрозумів його нечувані можливості впливу на читача” . Ті “відкриття”, які зробив е. По у своїх новелах стали загальними законами для написання всіх класичних детективів. У чому вони полягають?
Перше “відкриття” – головний герой. Детектив класичного детектива, будь те Шерлок Холмс або Дюпен, звичайно вирваний з реального життя. Він розглядає свою роботу як рішення складного ребуса, для нього це захоплююча гра розуму, що доставляє естетическое насолоду стрункістю й красою. Звідси треба ще один канон класичного детектива: у центрі оповідання в будь-якому класичному детективі буде стояти не стільки сама трагедія злочину, скільки зображення інтелектуального процесу пошуку істини. У детектива немає суперників, і він зобов’язаний бути приречений на успіх. Це унікальне положення підкреслюється разючим контрастом між приватними детективами й представниками поліції. Інше “відкриття” – введення другого героя, звичайної людинии, що як і читач, намагається шукати розгадку таємниці разом з детективом. За допомогою цих героїв читач утягується в процес роботи думки. І, нарешті, останнє – композиція. Композиція детективного оповідання є зразком стрункості, логіки розвитку подій, послідовності й домірності частин добутку. Сюжет будь-якого детективного оповідання будується з наступних елементів:
Експозиція (передісторія) зав’язка розвиток дії кульмінація розв’язка
Експозиція – підготовчий етап. Тут читач освоюється в обстановці, де будуть відбуватися подальші дії. Зав’язка – це завжди здійснення злочину або повідомлення про здійснення злочину. Сама велика частина – це розвиток дії, сюди входить весь процес розслідування. Кульмінація в сюжеті – установлення особистості злочинця й пояснення мотивів злочину. У розв’язці все вертається до первісного положення. Розглянемо докладніше побудову детективного добутку на прикладі деяких класичних детективів е. По, У. Коллинза й А. К. Дойла.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)