А. П. Чехов – чудовий російський письменник, драматург, що будує свої добутки на таких життєвих ситуаціях, які містять у собі всі умови для конфлікту й, отже, для активного напруженої дії. До них ставляться: “Ионыч”, “Агрус”, “Будинок з мезоніном”, “Дядько Ваня”, “Чайку”, “Бездоглядність”, “Палата № 6”, “Випадок із практики”, “Чорний чернець”, “Вишневий сад” і безліч інших добутків. Предметом зображення в його п’єсах є не дія, що розвивається як конфлікт, а відхилення головних героїв від
дії. Є у світорозумінні Чехова серед затверджуваних їм цінностей і ще один початок, що визначає вибір постійного для всіх його п’єс місця дії. Це – Природа, її творча міць, стихійна й безмежна, її краса й споконвічна спрямованість до відновлення, до творення. Природа в Чехова як би нагадує людині про вище його призначення, про необхідність духовного відновлення, про красу й щастя людського життя. І її поетична й філолофсько-моральна “партія”, що дала заголовок п’єсі, звучить уже в зав’язці “Вишневого саду”. П’єса “Вишневий сад” була написана в 1903 році. Твір Чехова з’явилося як
би відповіддю на ті питання, які вирішувало суспільство в той час. Загибель дворянського гнізда, перемога заповзятливого купця-промисловця над відживаюче своє століття Раневской і Гаевым, “боротьба кращих передових представників дворянства з пережитками минулого, з усім, що заважало жити” – головні Теми п’єси. Прощання нової, молодий завтрашньої Росії з минулим, що відживає, спрямованість до завтрашнього дня Росії – у цьому полягає зміст “Вишневого саду”. Росія минулого, що відживає в п’єсі представлена в образі Раневской і Гаева. Обом героям Вишневий сад доріг, доріг як спогад про дитинство, молодість, благополуччя, легкому житті. Вони плачуть про втрату саду, але саме вони й загубили його, віддали під сокиру. Гаїв і Раневская незначні й смішні. Раневская, у минулому багата дворянка, що мала дачу на півдні Франції, у Ментоне, власниця маєтку, “прекрасніше якого немає нічого на цьому світлі”. Але своїм нерозумінням життя, своєю непристосованістю до неї, своєю безвільністю й легкодумством господарка довела маєток до повного руйнування, до того, що має бути продаж маєтку з торгів! Лопахин – заповзятливий купець-промисловець, пропонує власникам маєтку спосіб порятунку садиби. Він говорить, що потрібно лише розбити вишневий сад під дачі. Але хоча Раневская проливає потоки сліз про втрату свого маєтку, хоча вона жити без нього не може, Любов Андріївна все-таки відмовляється від речення Лопахина врятувати сад. Продаж або здача ділянок маєтку в оренду здаються їй неприпустимими й образливими. Але проходять торги, на яких Лопахин сам купує вишневий сад. І от, коли “лихо” відбулася, то виявилося, що ніякої драми для господарки маєтку й немає. Раневская вертається в Париж до своїй безглуздого “любові”, до якої вона й без того повернулася б, незважаючи на всі її слова про неможливість жити без Батьківщини. Драма із продажем вишневого саду зовсім не є для його власниці драмою. Це відбулося лише тому, що в Раневской зовсім немає серйозних переживань, вона легко може переходити зі стану заклопотаності, занепокоєння до веселого пожвавлення. Так відбулося й цього разу. Любов Андріївна швидко заспокоїлася й заявила всім: “Нерви мої краще, це правда”. А який її брат, Леонід Андрійович Гаїв? Він набагато дрібніше своєї сестри. Недоліки Гаева доходять до карикатурних розмірів. Згадуючи про минуле, Раневская цілує своя улюблена шафа. Гаїв же вимовляє перед ним мовлення. Леонід Андрійович – жалюгідний аристократ, проевший свій стан на льодяниках. Протягом всієї п’єси брат і сестра переживають щиросердечне потрясіння, вони “нічого не бачать навколо себе, нічого не розуміють. Вони – паразити, позбавлені сили знову присмоктатися до цього життя”. У п’єсі розвиваються паралельні сюжетні лінії: Яша з Дуняшей, Аня И Петя. Вони ніяк не можуть впливати на розвиток основного конфлікту й потрібні як побутове тло, що показує роз’єднаність людей. “Вишневий сад” – останній твір Антона Павловича Чехова, що завершує його творчу біографію, його ідейні й художні шукання. У своїх добутках письменник різко критикував існуючий лад, нещадно виступав проти всього, що заважало жити, говорив про те, що необхідно перевернути життя, про те, що людині необхідна повна воля. І Чехов ще тоді вірив у світле Майбутнє людства
