“Чехов довів до віртуозності… звичайне зображення звичайного життя” (В. В. Розанов)

“Мене будуть читати років сім, сім з половиною, а потім забудуть”, – говорив А. П. Чехов.

Мабуть, жоден з великих письменників не був так скромний в оцінці своєї праці.

Навіки зв’язаний Чехов з долями Батьківщини й з тим, що вона пережила, і з тим, що її чекає в майбутньому.

На початку свого творчого шляху Чехов співробітничає в гумористичних журналах “Осколки”, “Бабка”, “Будильник”.

Грізною небезпекою для незміцнілого таланта Чехова була обстановка жорстокої політичної реакції, що наступила в Росії в

1881 році після вбивства народовольцями Олександра II.

“Люди боялися голосно говорити, посилати листа, знайомитися, читати книги, боялися допомагати бедным, учити грамоті” – так пізніше описував А. П. Чехов цей страшний час у своєму оповіданні “Людин у футлярі”. Особливим гонінням піддавалися освіта й печатка. Циркуляр міністра освіти про “кухаркиных дітей” закрив доступ у вищі навчальні заклади вихідцям з народу. Однак всі зусилля мракобісів не могли зупинити культурного розвитку Росії. У всіх областях культури вже намечался підйом. А. П. Чехов з тих письменників, які глобальні питання людського

буття піднімають через зображення звичайного повсякденного життя конкретних персонажів. Діагностуючи “хворобу” однієї людини, він діагностує “хвороби” миру.

На самому початку оповідання “Ионыч” автор показує нам молодого діяльного доктора Старцева, що приїхав у губернське містечко, щоб працювати. Але, звикаючи до рутинного повсякденного життя, воно деградує як особистість.

Подобається Дмитру Іоновичу ходити в будинок Туркиных, які шануються самою утвореною сім’єю міста, де Віра Йосипівна розповідає “про те, що ніколи не буває в житті”, де Котик з “талантом” піаністки по клавішах “ударяє із всієї сили”, де Іван Петрович відпускає жалюгідні чергові гостроти. Але Дмитро молодий, можливо, не схильний до аналізу й тому не почуває фальші. Через якийсь час герой закохується в Котика, та призначає йому романтичне побачення на цвинтар і не приходить. Трагедія? Немає. Автор відзначає, що страждав герой усього три дні. Із цього швидкого заспокоєння, мабуть, і починається процес його духовного падіння.

Щоб яскравіше показати моральне спустошення Старцева, Чехов зображує його через чотири роки. Письменник акцентує увагу на зовнішності персонажа, розповідаючи, що той раздобрел, неохоче ходить пішки й страждає задишкою. На той час героя вже не цікавлять навколишні, він снисходит до них тільки для того, щоб пограти в карти. Його улюбленим заняттям стало перебирання грошей – різнобарвних “папірців”, отриманих за день. Навіть у місті помітили, що Старців змінилося – і не в кращу сторону. Можна зробити висновок, що існування в такому нерухливому, бездуховному середовищі може затягти будь-якої розумної, діяльної людини, зробити з нього духовно спустошена істота, а саме таким став герой оповідання “Ионыч”.

Повсякденність – страшна сила. Вона може перетворити життя людини в безцільне існування, змушуючи його плисти за течією, не намагаючись змінити що-небудь. Такі деякі герої іншого твору Чехова – п’єси “Вишневий сад”. Письменник говорить про вимирання дворянства, зображуючи Раневскую, що сумує про свою долю й кидається грошима, і її брата Гаева, що стан “проїв на льодяниках” і здатний вимовляти лише пишномовно-комічні мовлення. Вони живуть так, як жили завжди, начебто нічого не відбувається, начебто не повинні от-от продати з торгів маєток – їх обожнений Вишневий сад. Вони не можуть прийняти речення Лопахина, оскільки воно ображає їх эстетическое почуття, але, що звикли до ничегонеде-ланню, не здатні до якої-небудь іншої активної дії. Можна сказати, що неусвідомлений життєвий девіз цих героїв: нехай життя йде як іде. Рутину підкорила їх собі.

Так Чехов показує страшну, засмоктуючу силу середовища, повсякденності й одночасно слабість людей, не здатних протистояти їй.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


“Чехов довів до віртуозності… звичайне зображення звичайного життя” (В. В. Розанов)

Categories: Нові твори

Links