Міфологічний план “Улисса” і його роль у розкритті загальної концепції роману Джойса
“Філософія роману” – область внутрішнього змісту, ідейних тим. І дуже природно очікувати, що найглибше зіткнення між сучасним романом і древнім епосом – саме в цій області; що сучасний письменник надихається вічними темами й вечною мудрістю, схованої в древніх переказах. Це – звична ситуація сучасного міфологічного роману, і до цієї літературної категорії ще дотепер часто зараховують роман Джойса. Однак це помилково. У філософії “Улисса” досить мало загального з Гомером, і гомеров мир у його специфічній сутності, як мир
Щоб у всім цьому переконатися, підемо, як радить марксизм, від конкретного до абстрактного. Що загального в “Улисса” і “Одиссеи” у сфері ідей – видно цілком наочно. Насамперед, як уже говорилося в нашої “Телемахиде”, Джойс аж ніяк не розходиться з Гомером у розумінні самого Улисса; і це немаловажно. Але цим, по суті, справа й обмежується. Гомерови прототипи інших героїв роману мають лише
Вертаючись же властиво до ідей, ми констатуємо, що ідейний мир роману розділяє з “Одиссеей” усього дві або три загальні теми: це тема синовства й батьківства, тема повернення, а також – але лише почасти, тому що архаїка не приділяла смертній жінці багато місця – тема жіночої природи й жіночої місії. Всі ці Теми – із самих корінних і істотних для “Улисса”, але ніякого ідейного споріднення з Гомером це не вносить, тому що всі вони вирішуються в Джойса зовсім не по Гомеру, а врозріз із ним (20). У Гомера між батьком і сином – неколебимая прихильність і любов, а тема повернення вирішується в оптимістичному ключі, в елементі сили й з вірою у вірність. У Джойса між батьком і сином – складна діалектика відносин, де є й надрив, дисгармонія, ворожнеча; а тема повернення вирішується в песимістичному ключі, в елементі слабості й із упевненістю в зрадництві. Про тему жіночої й говорити чогось
Погляд в область ідей довершує наш випадний огляд усього того, що становить зв’язок між романом Джойса й гомеровим епосом
Як бачимо, значеннєвий^-значеннєвих-значеннєві-глибинно-значеннєвих, “релігійно-філософських” зв’язків тут практично немає. Такі глибинні зв’язки виражали б спільність у баченні миру й зачіпали скоріше не літературні сторони поеми, а сама її істота як не просто поеми, але – міфу, пам’ятника міфології. І, зважаючи на все, подібних зв’язків майже не є не тільки в романі, але й у свідомості Джойса, у всім його відношенні до Гомеру й “Одиссее”. У мемуарних оповіданнях можна знайти про це відношення чимало, на гомерову тему письменник говорив охоче. І у всіх розмовах і судженнях – одна стійка риса: про “Одиссее” говориться завжди як про відмінну літературу, Улисс обговорюється як чисто літературний, анітрошки не міфологічний герой, і про Гомере говориться як про Флобера, як про будь-якого майстра літературної справи. Поема сприймається художником, як чисто літературне явище, і лише в такій якості вона й працює в його романі
Меж тим, як ми знаємо, “Одиссея” – один з головних текстів грецької міфології, і її мир – це мир міфу, особлива міфічна реальність, що містить у собі мир смертних, тутешнє людське буття, і мир богів, безсмертних, представлений у перехідну епоху боротьби світлих олімпійських божеств із реліктами архаїчного хтонизма, воплощеньями згубних і жахливих сил. Обидва мири вічно переплітаються й протягають друг у другу, меж ними постійні переходи й перетворення, так що в нашому світі, по найдавнішому античному виреченню, “все полно богів”, усюди свідчення й знаки інший світу
Але в романі Джойса ми не виявимо навіть натяку на цю зиблющуюся подвійну реальність, у якій – вся внутрішня суть міфу. Нічого дивного – сама ця реальність для нього просто не існує! В епоху “Улисса” письменник – закінчений агностик, і агностиками ж він робить і обох головних героїв. Важко знайти більше антиміфологічний тип свідомості. Для нього віра в що завгодно за межами почуттєвого досвіду – абсурдне явище, противне розуму, а всякі подання про “світ іншому” – безглузді, дурні й вульгарні. І вульгарність ця спеціально, докладно, отруйно викривається на сторінках роману. В епізоді 9 Стивен, як у свій час його творець, їдко висміює дублінських герметистов (21), які глибоко вірили в усі міфи й усі світи. А в епізоді 5 починається й потім проходить сквозною ниткою вигадлива іронічна гра, побудована на помилці в амурному посланні Блуму від мещаночки Марти. Через цю помилку, замість докору в якійсь вільності, що, як видно, дозволив собі новий Улисс, у Марти виходить фраза: “Мені зовсім не подобається мир інший”. Блум уловив гумор ситуації, і “мир інший” уже до кінця роману зв’язався для нього, як і для читача, з якоюсь дрібною нісенітницею й дешевою фривольністю. І вся тема премирної реальності – реальності міфу, реальності містичного й релігійного досвіду – раз і назавжди з’являється в що знижує, пародійному, знущальному світлі. (Досить, до того ж, постмодерністському: у концепції, що бачить мир як текст (22), “помилка” повинна бути однієї з головних категорій, і теза “мир інший є помилка” – глибокий онтологічний постулат…)
Але важлива тема “Джойс і міф” цим далеко ще не вичерпаний. Безглуздо думати, що Джойс у простоті щиросердечної не бачив ніякої різниці між античним міфом і сучасною прозою або що він, експлуатуючи фабулу й схему міфу, бездумно відкидав всю його духовну суть. Зрозуміло, відносини його з міфом не настільки поверхневі
Але важлива тема “Джойс і міф” цим далеко ще не вичерпаний. Безглуздо думати, що Джойс у простоті щиросердечної не бачив ніякої різниці між античним міфом і сучасною прозою або що він, експлуатуючи фабулу й схему міфу, бездумно відкидав всю його духовну суть. Зрозуміло, відносини його з міфом не настільки поверхневі. Тут також була своя еволюція. На ранніх етапах творчості, у рамках яких ще лежать і задум роману, і його перші епізоди, Джойс сповідає радикальний естетизм, культ Художника й Мистецтва. Із цієї позиції було дуже природно вважати, що в міфі – як і у всьому взагалі на світі! – літературна, эстетическая сторона важней і над усе, а всі інші сторони, релігійні, історичні й решти
У системі роману в наявності ще один помітний аспект, що має стосунок до теми міфу. Героям “Улисса” і його подіям дуже часто надаються символічні значення; вони розглядаються як втілення, символізації історичних і міфологічних фігур і подій. Символ же чреватий міфом; коли символи связуются меж собою й виступають у русі, у дії – вони утворять міфологеми, міфи. (“Міф – символ, якому надається дієслівний присудок”,- говорить Вяч. Іванов.) Зрозуміло, до символічних значень належать і гомерови прототипи; і, будучи зрозумілі як символи, вони, мабуть, “чреваті” не чим іншими як “Одиссеей”, понятою як міф, а не тільки вже як література
Справа, однак, у тім, що аж ніяк не всі прототипи можуть розглядатися як теперішні символи (як ми говорили, зв’язок з ними часто формальна й ефемерна) і, крім того, більша частина символічних значень у романі – зовсім не з Гомера. Так, на всьому протязі роману Блум символізує не тільки Улисса, але й Христа (тому що лагідність, жертовність – з головних доданків його ролі), Стивен – Гамлета, а в окремих епізодах вони знаходять безліч і інші символічні функції
(2 votes, average: 2.50 out of 5)