Фінал літературного твору і його роль у розкритті авторського задуму

ФІНАЛ ЛІТЕРАТУРНОГО ТВОРУ І ЙОГО РОЛЬ У РОЗКРИТТІ АВТОРСЬКОГО ЗАДУМУ Перша риса його ідеалу й найвища – це не отчаиваться, шукати в самому забитому, зганьбленому й навіть злочинній людині високих і чесних почуттів. И. Анненский Міркуючи про особливості Творчості Федора Михайловича Достоєвського, критики відзначали надзвичайну віру письменника в людину, самого занепалого, “забиту й зганьбленого”, і глибоку переконаність, що любов може підняти людину й дати йому теперішню мету в житті. Перейшовши від теоретичних міркувань до конкретного

розбору роману “Злочин і покарання”, можна сказати, що саме ці ідеї втілені автором у добутку. Глибоко релігійна теорія про можливість людини на будь-якому етапі життя, з будь-яким вантажем гріхів мати шанс до порятунку. Це право треба вистраждати, щиро бажати змінитися, повернутися особою до добра й справедливості

Письменник упевнений – життя по Божеських заповідях відродить будь-яку душу, допоможе піднятися з небуття. Це геніально втілено Достоєвським у романі “Злочин і покарання”. Головний герой добутку – Родіон Романович Розкольників, що вбив бабу-процентщицу і її сестру Лизавету, безмірно

переживає, мучається, часом доходить до грані божевілля, але зрештою знаходить спокій

Через щиросердечні страждання Розкольників приходить до християнства, не випадково Соня Мармеладова читає йому з Євангелія ” Воскресіння Лазаря”. Усвідомлення власної неправоти, покаяння допомагають Родіонові Романовичу знайти мир у душі, а виходить, прийти в згоду з навколишніми. Протягом роману Достоєвський показує, як Розкольників зважується на вбивство й потім страшно переживає через свій злочин. Він-Те думав, що “тільки воша вбив… марну, бридку, злобливу”.

А виявилося, що зазіхнув на власну душу. Розкольників так і говорить Соні: “Я себе вбив, а не старушонку!” У цьому визнанні Родіона Романовича письменник бачить початок відродження героя

Для Достоєвського важливо, що Розкольників “залишився людиною”. Він щиро переживає й мучається через убивство нехай “нікчемного”, але людини. Показуючи щиросердечні переживання Родіона Романовича, письменник його вустами говорить, що вбивство не може пройти безвісти для злочинця, якщо його душа не глуха, він надолужить свій гріх покаянням, знайде можливість відродитися

Фінал роману відкриває важке переродження Раскольникова. Герой бореться із самим собою й цілим миром. Але любов і терпляче розуміння Сонею його щиросердечного перелому відроджують Раскольникова до нового життя. Він молодий, у нього Алл С о ч. Р У всі спереду. Головне – Родіон Романович знайшов спокій і рівновагу у власному серці

Достоєвському вдалося переконливо і яскраво показати можливість знайти своє місце в житті самим грішним, занепалим. Письменник-Гуманіст вірив, що будь-яка людина має право на прощення, якщо знаходить Бога в душі, адже він відроджується майже з мертвых. уваги Порфирія Петровича. Слідчий упевнений, що вбивця процентщицы – Розкольників, більше комусь. Причому злочинець не примітивний, а ідеологічний, що доводить якусь теорію

Намагаючись дізнатися правди, Порфирій Петрович відкривається Раскольникову: “…прийшов до вас із відкритим і прямим реченням – учинити явку з повинною. Це вам буде незліченно вигідніше, та й мені теж вигідніше,- тому із плечей геть… я вам, от самим Богом клянуся, так “там” підроблю й улаштую, що ваша явка вийде начебто зовсім несподівана

Всю цю психологію ми зовсім знищимо, всі підозри на вас у ніщо зверну, так що ваш злочин начебто потьмарення якогось представиться, тому, по совісті, воно потьмарення і є…” Слідчий бачить Родіона Романовича наскрізь. Він упевнений, що рано або пізно психіка Раскольникова не витримає: “Самі ще за годину знати не будете, що прийдете з повинною. Я навіть от упевнений, що ви “страданье надумаєтеся прийняти”; мені-те на слово тепер не вірите, а самі на тім зупинитеся”.

Ця ідеологічна суперечка багато пояснює в характері Раскольникова. За допомогою Порфирія Петровича письменник пояснює сховані механізми людської психіки. Слідчий – майстер своєї справи, він прекрасно розуміє дії й навіть намір злочинця, підводячи його до каяття. Тут виявився основний постулат письменника: нехай людині нестерпно боляче, але його життя буде врятована. Із цього починається відродження Раскольникова.

Він, розуміючи свою приреченість, поступово приходить до думки, що відкрити свою душу – значить урятуватися. Великий гуманіст – Ф. М. Достоєвський показує шлях до порятунку заблудшей душі


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Фінал літературного твору і його роль у розкритті авторського задуму

Categories: Нові твори

Links