Мати й дочки Ларіни

Пушкін розповідає нам про становлення характерів трьох представниць сім’ї Ларіних: матері й дочок – Ольги й Тетяни. Ларіна в молодості захоплювалася, як і її дочка Тетяна, романами Ричардсона, Руссо. Перед Тетяною ці романи відкривали дивний мир з незвичайними героями, що роблять рішучі вчинки. За прикладом Юліи, героїні роману Руссо “Нова Элоиза”, Тетяна, порушуючи всі заборони, перша зізнається Онєгіну в любові. Романи розвили в ній незалежний характер, уява. Вони допомогли їй усвідомити пошленький дворянський мирок Дріб’язкових,

Скотининых, Буяновых.

Її мати, читаючи ці ж романи в молодості, віддала данина моді, тому що московська кузина “повторювала часто їй про їх”. Вони не залишили в її серце й сліду. Звідси й різне поводження в однакових життєвих ситуаціях. Старша Ларіна в молодості “зітхала про іншому”, але вийшла заміж на настійну вимогу батьків, трошки попереживала, а потім, підкоряючись волі чоловіка, виїхала в Село, де господарством зайнялася, “звикла й задоволена стала”. Тетяна ж хоче любити, але любити людини, що близька їй за духом, що зрозуміє неї. Вона мріє про людину, який би вніс У її життя високий

зміст, що був би схожий на героїв улюблених романів. І такої людини, їй здалося, вона знайшла в Онєгіні. Вона пережила трагедію відмови від її, “сповіді Онєгіна”, але вона пережила й теперішню любов, теперішні почуття, які збагатили її.

Пушкін, розповідаючи про своїй “милій” Тетяні, постійно підкреслює її близькість до народу. Вона росла й виховувалася в селі.

Поміщики Ларіни

Зберігали в житті мирної

Звички милої старовини…

…Любили кругла гойдалка,

Подблюдны пісні, хоровод.

Навколишню Тетяну атмосфера російських звичаїв і народних традицій була сприятливим грунтом, на якій виросла й зміцніла любов дворянської дівчини до народу. Між Тетяною й народом немає прірви.

Вона різко відрізняється своїм моральним виглядом, духовними інтересами від дівчин дворянського середовища, начебто її сестри Ольги. Тетяна повна щирості й чистоти у своїх почуттях. Манірна манірність, кокетство далекі Тетяні. Але це було в характері панянок. Адже мати Тетяни за старих часів повністю відповідала поводженню своїх перевесниць. Так само, як і вони, вона писывала кров’ю

…В альбоми ніжних дівши,

Кликала Полінию Параску

И говорила співучо.

Але пройшло час, все наносне злетіло, залишилася поміщиця, що

…стала кликати

Акулькой колишню Селіну,

И обновила нарешті

На ваті шлафор і чепець.

З роками вона перетворилася в типову представницю свого кола. Вона все забула, у її пам’яті панують кріпосницькі вдачі. Однаково звично те, як вона “солила на зиму гриби” і “ходила в лазню по суботах”, так і те, що вона “голила чола” і “служниць била, осердясь”.

Не те Тетяна. Її відношення до життя, до її цінностей не змінюється, а розвивається. Ставши світською дамою, княгинею, живучи в розкоші, вона як і раніше любить свій мир:

Зараз віддати я рада

Все це дрантя маскараду,

Весь цей блиск, і шум, і чад

За полицю книг, за дикий сад,

За наше бідне житло.

Повною протилежністю Тетяни є її молодша сестра. В Ользі багато життєрадісності, жвавості, життя так і б’є ключем. Вона завжди “з посмішкою легкої на вустах”, усюди чутний її “дзвінкий голос”. Але в ній немає тої самобутності й глибини, що є в Тетяні. Щиросердечний мир її бідний. “Завжди скромна, завжди слухняна”, вона не замислюється над життям глибоко, треба прийнятим у суспільстві правилам. Вона не може зрозуміти Тетяни, її не насторожує поводження й настрій Ленского перед дуеллю. Мимо Ольги проходить усе, що залишає глибокий слід у характері Тетяни. Тетяна любить “не жартуючи”, “серйозно”, на все життя.

Ніде, ні в чому їй немає отрад,

И облегченья не знаходить

Вона подавленим сльозам.

И серце рветься навпіл.

Як несхожа страждаюча Тетяна на вітряну Ольгу, що, поплакавши над Ленским, незабаром захопилася уланом. Незабаром вона вийшла заміж, “повторивши маменьку, з невеликими змінами, яких вимагали час” (В. Г. Бєлінський ).

Тетяна, улюблена героїня Пушкіна, до кінця несе в собі печатка народностей. Її відповідь Онєгіну наприкінці роману теж у розумінні Пушкіна, риса народної моральності: не можна будувати своє щастя на горі й стражданні іншого. Роман “Євгеній Онєгін” з’явився для Пушкіна плодом “розуму холодних спостережень і серця сумних замет”. І якщо він із глузуванням розповідає нам про долю Ольги, що повторила долю матері, те Тетяна, ця “російська душою” дівчина, моральні правила якої тверді й постійні, є його “милим ідеалом”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Мати й дочки Ларіни