Мартин Боруля – (Скорочено) – Дія третя
Мартин. Цілу ніч з досади не спав! Як прочитав Нефодій Осипович бумагу, щоб-мене безотлагательно вивести з імєнія Красовського, то наче п’ять котів вскочило у груди і разом почали дряпать там своїми гострими кігтями!.. Ну, пане Красовський! Сипеш ти грішми, щоб мене вивести звідціля, – і я посиплю, де треба, щоб тебе у острог посадить!.. Нефодій Осипович за грабіж узяв заявлені є, каже, – це уго-ловне діло!.. Красовський хвалиться та похваляється!.. Хвались-хвались!.. Коли б мені ще роздратувать його, щоб він розбій який зробив, – та на Сибір…
Мартин відсилає Омелька на шпиль, щоб той вчасно сповістив про приїзд жениха.
Входить Марися і несе клунок. Куди це? Що це?
Марися. Треба прати сорочки тощо: багато набралося вже шмаття.
Мартин.
Марися. Вони на городі копають, а я ж що буду робить?
Мартин (набік). Справді!.. І сам не знаю, що б вона робила, яку б їй роботу дворянську знайти… (До Марисі). Нічого не роби!
М ари ся. Та я ж так занудюсь без роботи, захворію.
Мартин. Глупство! Наглядай, щоб другі робили, а сама надінь мені зараз нове плаття, помий гарненько руки та й сиди, як панночці слід. Та руки, руки мені мий разів три на день, не жалій мила. Ну, на лиці вона й так гарненька; а треба б присипать ще борошенцем, – є таке борошенце, та не знаю, як його звуть і де воно продається… :
Марися. Як собі хочете, а я, єй-богу, без роботи не буду сидіть.
М ар тин. Не смій мені, кажу! (Набік). Яку б їй роботу найти пристойну?.. А! (До Марисі). Я тобі п’яльця достану, будеш вишивать у п’яльцях.
М а р и с я. Та я ж не вмію.
Мартин. Навчишся. Не святі горшки ліплять! А шмаття однеси назад. (…)
ЯВА III
Марися дізнається від Миколи, що Мартин не хоче віддавати її за нього, через те що не має дворянського титулу.
ЯВА IV
Марися, потім Палажка.
Марися (одна)- Так от яке зуспіло мене горе! Дворянина батькові в зяті схотілось. О Боже мій! Та де ж на всім широкім світі знайдеться дворянин, щоб так мене любив, як любить мій Микола? І я? Кого так щиро полюблю, щоб промінять його, забуть? О, нікого-нікого! Краще – смерть, ніж заміж за другого!..
Входе Палажка.
Мати! Вони, певне, не знають нічого… Мамо! Палажка. Чого, дитино моя?
Марися. Що в нас робиться? Чом батько від Миколи старостів не прийняли? Я ж вам давно казала, що люблю його, що він буде мене сватать, і ви самі тому раділи…
Палажка. Ох, дитино моя! Не пристало тобі тепер іти за Миколу. Батько каже, що ми в дворяне вийшли – панами стали, а Микола не дворянин і через те нерівня тобі.
Марися. Нерівня?.. Боже мій! А хто ж нам рівня? Хіба хочете, щоб я дівкою посивіла?
Палажка. Не журись, дочко, не посивієш – жених є… гарний… і чин має.
Марися. Є?! Хто?
Палажка. Отой судєйськии, що приїздив до нас з Стьопою на Масляній… ти йому уподобалась… Пам’ятаєш? Що грав на гітарі і співав… чин великий на ньому… ростиратор, либонь…
Марися. Мамо, голубко моя! Я вже давно люблю Миколу, а того судейського тілько раз бачила, не знаю його – і знать не хочу.
Палажка. Ох, не завдавай же і мені жалю! У мене у самої серце болить за Миколою, я сама його люблю… та що ж нам робить, що нам робить, коли тепер не приходиться тебе за простого віддать, бо ми в Дворяне вийшли,
Марися. Мамо! Жили ж ми перше без дворянства і всі були щасливі!.. Нащо ж дворянство нам здалося, коли воно, горе приносе? Коли через нього ви хочете мене нещасною зробить, занапастить мій вік Молодий!.. Мамо! Я ж ваша кров – не губіть мене, віддайте заміж за Миколу. Я не хочу буть дворянкою! Краще жить на світі щасливим Мужиком, ніж нещасним паном – це всяке знає! (…)
М а р т и н, а за ним хлопець вносить п’яльця; потім Марися.
Мартин. Отут, хлопче, постав та йди собі.
Хлопець ставить п’яльця на місце й виходить.
П’яльця! І нехитра штука, а зараз красу господі придали. Якось веселіше горниця дивиться. Нехай Марися вчиться. Сидоровичка обіщала показать, спасибі їй. От і благородна кума в пригоді стала! Кумів завше треба вибирать значних і благородних! А як, Бог дасть, Марися вийде заміж, то первогр онука он як охрестю: кумом візьму полковника Лясковського, а за куму – генеральшу Яловську.
Входе Марися і пада йому в ноги.
Що це?!
Марися. Не губіть мене, не топіть мене – я у вас одна! Мартин. Ото, Господи, як злякала, аж ноги, затрусились. Встань! Чого тобі?
Марися. Не віддавайте мене заміж за того жениха, що приїде з города, я його не люблю, я за нього не хочу…
Мартин. Як?! За благородного чоловіка не хочеш? За кого ж тебе тоді віддать?
Марися. Віддайте мене за Миколу.
Мартин. Світ навиворіт. Панночці – мужика забажалось!.. Не смій мені про це й заїкаться!
М а р и с я. Я люблю Миколу, і він мене любить, ми будемо щасливі…
Мартин. Що то за слово таке – любить? Кажи мені, що то за слово таке?.. Га? Що воно означа: чина чи дворянство?
М а р и с я. Я не вмію розказать… Я..
Мартин. Видумка! Витребеньки! Баб’ячі химерики! Чина, дворянство треба любить, а другої любові нема на світі!.. (…) Марися. Тату!..
Мартин. Який я тато? Що то за тато? Марися. Папінька!
М а р т и н. І слухать не хочу! Іди, роби, що велять.
Марися пішла.
Не знає свого щастя, сказано: молоде – дурне… Ох, діти-діти! Якби ви знали, як-то хочеться бачить вас хорошими людьми, щоб ви не черствий хліб їли… Якби-то знали… тоді б ви зрозуміли, що батьки не вороги вам…
От трохи погримав, а вже й жаль!.. Воно ж, дурне, дума, що я їй ворог! Ворог за те, що витягаю з мужичества… А чого мені це коштує?.. Колись подякує.
Входе Омелько.
Ідуть?
ЯВА VI
Омелько (задихався, не може говорить). ї-ї-ду-уть!
Мартин. Чого ти так засапався? Сопеш, як підпалений кінь. Далеко?
Омелько. Ху-ху-ху!.. Утомився… Мартин. Ти ж конем їхав?
Омелько. Де там! Упав, к бісовому батькові, з коня… Мартин. Я ж кажу, що так!.. Далеко?
Омелько. Ні, зараз за могилою і впав! Тілько що виліз на Рака, а…
Мартин. Не про те! Не про те я питаю! Чи далеко їдуть?
Омелько. Та, мабуть, уже близько біля двору. Мартин. Ти ж бачив, хто їде?
Омелько. А хто ж? Трохим їде – нашими кіньми і нашою натачанкою…
Мартин. А в задку сидить хто-небудь?
Омелько. В задку?.. Не примітив!
Мартин. Чого ж ти біг, бодай ти луснув! (Іде до вікна).
Омелько. Чисто коліно збив, болить, як печене, прибіг попереду, а він ще й лається!.. Чорт на тебе угодить… (Пішов).
Мартин. Він… Жених!.. (До дверей). Душко! Палазю! Приїхав! Жених приїхав! Одягайтесь мерщій! А Господи, аж серце забилось! Прийнять треба на славу…
(Відчиня середні двері).
Входе Націєвський з гітарою в руках, у шерстяній накидці. Мартин іде до
Дверей, розставивши руки.
Милості прощу, дорогий гостю!
Націєвський кладе гітару на стілець. Обнімаються і цілуються.
Завіса
(2 votes, average: 3.50 out of 5)