Літературний процес 70 – 90-х років XIX ст.- III. Нова українська література
III. Нова українська література
Літературний процес 70 – 90-х років XIX ст.
Український народ в XIX ст. перебував у колоніальній залежності від двох імперій Російської та Австро-Угорської. Колоніальний гніт гальмував духовний розвиток нації, стримував культурно-мистецькі процеси.
Кардинальні зрушення в громадській думці почали відбуватися після скасування кріпацтва та проведення в Росії земської, судової, освітньої та інших реформ.
Пожвавлення громадського, наукового і культурно-освітнього життя відбивається у творчості Івана
Львів стає центром української наукової й культурно-освітньої діяльності. Тут з 1868 р. починає діяти товариство “Просвіта”,
У Східній Україні вдалося отримати дозвіл тільки на видання кількох альманахів. Серед них “Луна” (1881), “Рада” (1883, 1884), “Нива” (1885), “Степ” (1886), “Складка” (1887, 1893, 1896, 1897).
Твори українських письменників з’являлися також у науковому журналі “Киевская старина” (1882-1906).
У таких несприятливих умовах доводилося існувати українській літературі цього тридцятиріччя. “Література неповної нації”, за словами Дмитра Чижевського, змушена була орієнтуватися головним чином на селянство як носія української мови. Отож не дивно, що на перший план висувалася селянська тема. Проте письменники, долаючи заборони і цензурні переслідування, постійно намагалися здійснювати прориви і в інші сфери суспільного життя, порушувати проблеми, що торкалися місця і ролі в ньому інтелігенції, робітництва, чиновництва, духівництва.
Українська проза збагачується жанрово. Поряд з оповіданням, до якого звертаються Г. Нечуй-Левицький (цикл “Баба Параска та баба Палажка), О. Кониський (“Народна педагогія”), І, Франко (“Задля празника”), Б. Грінченко (“Екзамен”, “Олеся”), з’являється новела з її несподіваними сюжетними поворотами (“Лови” Панаса Мирного, “Липа на межі” Є. Ярошинської, “Самітня нива” Т. Бордуляка), народжується поезія в прозі (“Морське серце”, “Хвиля” Дніпрової Чайки).
Повість характеризується такими жанровими різновидами:
– родинно-побутова (“Кайдашева сім’я” І. Нечуя-Левицького);
– соціально-побутова (“Бурлачка” І. Нечуя-Левицького);
– ідеологічно-проблемна (“Лихі люди” Панаса Мирного, “Сонячний промінь” Б, Грінченка, “Юрій Горовенко” О. Кониського);
– публіцистична (“Юрко Куликів” М. Павлика).
Іван Франко на основі історичного матеріалу пише повість “Захар Беркут” з виразними ознаками утопії.
На якісно вищий рівень підноситься романна проза. Серед творів цього епічного виду соціальний, роман А. Свидницького “Люборацькі” та соціально-психологічні романи Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”, “Повія”. Відповіддю на актуальні вимоги життя став проблемно-ідеологічний роман(“Хмари”, “Над Чорним морем” І. Нечуя-Левицького, “Лель і Полель” І. Франка).
Представниками української поезії 70-90-х років XIX ст. була плеяда талановитих авторів: І. Франко, П. Куліш, М. Старицький, Б. Грінченко, Я. Щоголів, І. Манжура, П. Грабовський. І хоч українська поезія творилася в складних, несприятливих умовах, та все ж вона висловлювала не тільки стогін знедолених, але й закликала до боротьби, стверджувала віру в перемогу світлих людських ідеалів.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)