Лірика Й. Бродського – зразок інтелектуально-філософської поезії
Йосип Бродський належить до поетів, творчість яких важко віднести до будь-якої традиції. Своєрідними є його особистість і творча доля. Літературний журнал “Нева” присвятив Бродському статтю, у якій говорилося: “Люди різного масштабу і суперечливих стремлінь, вони самим фактом свого існування загрожували тому, що ми називаємо сьогодні “бюрократичним соціалізмом”. Але ця стаття вийшла 1989 року, тоді, коли тоталітарна держава почала поволі розпадатися і коли вже дозволили друкувати Твори опальних поетів-емігрантів.
Творчість
Про своє я уже не заплачу,
Та не хочеться бачить мені
Золотеє тавро неудачі
На іще безтурботнім чолі.
Твори цього ні на кого не схожого поета не друкувалися, але вони розповсюджувалися серед молоді у списках, і це дратувало владу. 1964 року поета засудилиза те, що він ніде не працює, і відправили в Архангельську область, а 1972 ріжу він виїхав до Америки.
В еміграції Бродський
Поезія Йосипа Бродського – це яскравий зразок інтелектуальної філософської лірики XX століття. Дуже важко визначити тематику і жанр його творів, адже поет пише про все заразом. Це бачення дійсності одночасно в різних ракурсах, відтворення її з використанням словесних, культурних, історичних асоціацій.
Твори Бродського схожі зі звучанням симфонічного оркестру. Непідготовленому слухачеві важко визначити головний мотив, але треба вслухатися у звуки, відчути ритм окремих інструментів, включати фантазію, і тоді стане зрозумілим задум автора, а звуки торкнуться найпотаємніших струн серця.
У творах Бродського живе модель світу – нескінченний простір космосу, земля, яка “не кругла. Вона просто довга”, і політ думки, яка вільно перетинає простір:Зморений від власних химер Простір неначе скидає тягар величі.
Поет, неначе сторонній глядач, спостерігає за життям Всесвіту,
Землі, хмаринки, бджоли:
Пил сідає на речі влітку, як сніг зимою.
У цьому заслуга площини.
Коли самотою летить вона вверх: до пилу і снігу.
Чи просто до небуття.
(“Зауваження папороті”)
Поет сприймає стосунки між людьми як частину світового холоду. Відірваний від тієї, яку кохав, продовжує кохати, він шле привіт “з одного із п’яти континентів, що пливе на трьох ковбоях”, і розпачливо звертається:
…ревне “ти” поглинають подумки мої за морями, яким ні кінця, ні краю, в темноті всім тілом риси твої, як причинне дзеркало, відбиваю.
З часом у Бродського відбуваються зміни у його поетичному світі: переважають Теми кінця, пустки, неможливості будь-якої діяльності:
Пропадаючи безвісти, світ зовні,
Зводить рахунки з кінцем.
Як заложником Мамелюка.
Але на сторожі життя поет ставить слово. І безупинний потік слів ллється творчості митця, даючи йому можливість виговоритися, висловити все, що накипіло в душі, що має залишитися з народом назавжди.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)