Вивчення творчості Йосипа Бродського

Йосип Олександрович Бродський народився в сім’ї ленінградських журналістів. До 15 років він навчався у школі, а потім працював, змінивши ряд професій, у геологічних експедиціях в Якутії і Казахстані, на Білому морі і ТяньШані, був фрезерувальником, геофізиком, санітаром, кочегаром. “Я змінював роботу, – говорив він, – тому що якомога більше хотів знати про життя і людей”. У 1963 році Бродський звільнився з останнього місця роботи і почав жити літературною працею: поезією та перекладами.

Того ж року в газеті “Вечірній Ленінград”

вийшов фейлетон “Навкололітературний трутень”, в якому Бродського звинувачували в неробстві. А у липні 1964 року відбувся суд над Бродським. Поета висилають на 5 років у глухе Село в Архангельській області. Проте за звільнення поета клопотали Ахматова, Твардовський, Чуковський, Шостакович, Вігдорова, Сартр та інші діячі літератури і мистецтва. Завдяки цьому заступництву Бродського було звільнено. Він повертається в місто на Неві.

Твори Бродського не публікують. Проте його вірші стають відомими завдяки “самвидаву”, їх заучували, виконували під гітару. На Заході ж виходять дві його збірки: “Вірші

й поеми” (1965) і “Зупинка в пустелі” (1970). 1972 року поета примусили залишити батьківщину.

Бродський оселився в США, викладав російську літературу в американських університетах і коледжах, писав як російською, так і англійською. У період еміграції видаються його поетичні збірки: “В Англіїі” (1977), “Кінець прекрасної епохи” (1977), “Частини мови” (1977), “Римські елегії” (1982), “Нові станси до Августи” (1983), “Уранія” (1987).

У жовтні 1987 року Шведська академія оголосила Йосипа Бродського лауреатом Нобелівської премії з літератури. У 1996 році земний шлях поета обірвався.

Творчість Йосипа Бродського інколи поділяють на два періоди. Вірші раннього етапу, який завершується в середині 60х років, простіші за формою, мелодійні, світлі і просвітлюючі. Яскравими прикладами раннього Бродського є такі поезії, як “Пілігріми”, “Різдвяний романс”, “Станси”, “Пісня”. У пізнього Бродського переважають мотиви самотності, порожнечі, кінця, абсурдності, посилюється філософське і релігійне звучання, ускладнюється синтаксис. Підтвердженням цього є його поезії “Стрітення”, “На смерть другові”, “Келомяккі”, “Розвиваючи Платона”, цикли “Частини мови” і “Кентаври”.

У всіх поетичних творах Бродський віртуозно володіє мовними засобами, в його віршах стикається архаїка й арго, політична і технічна лексика, “високий штиль” і вуличні просторіччя. Для його поезії характерні парадокси, контрасти, поєднання традиційного та експериментального. За словами Бродського, він скористався порадою свого друга Євгенія Рейна: звести до мінімуму використання прикметників, роблячи акцент на іменинниках. У своїх віршах Бродський орієнтувався як на російську, так і на англомовну традицію. Показово, що у своїй Нобелівській лекції поет назвав своїми вчителями Мандельштама, Цветаеву і Ахматову, а також Роберта Фроста і Вістана Одена.

Подальше знайомство учнів з творчістю Бродського доцільно зосередити на тих прийомах його художнього стилю, які виявляються співзвучними з поетикою постмодернізму (зважаючи на відсутність українських перекладів, цитовані зразки подаватимуться мовою оригіналу).

У Творчості Бродського є провідні наскрізні мотиви, настрої, прийоми. Так, починаючи з вірша “Пілігрими” (1959), він зображує рух у просторі серед хаосу предметів. У цьому ж творі він застосував прийом переліку предметів, що проходять перед поглядом спостерігача:

Мимо ристалищ, капищ,

Мимо храмов и баров,

Мимо шикарных кладбищ,

Мимо больных базаров,

Мира и горя мимо,

Мимо Мекки и Рима,

Синим солнцем палимы

Идут по земле пилигримы.

Цей постмодерністський прийом зустрічається у Великій елегії Джону Донну”, “Столітній війні”, у поезіях “Прийшла зима…” та “Ісаак і Авраам”. Бродський своїми “гіперпереліками” створює справжній постмодерністський колаж, відтворює мозаїчність світу:

Уснуло все. Спят крепко стопы книг.

Спят реки слов, покрыты льдом забвенья.

Спят речи все, со всею правдой в них.

Их цепи спят. Чутьчуть звенят их звенья.

Все крепко спят: святые, дьявол, Бог.

Их слуги злые, их друзья, их дети.

Одним з головних у поезії Бродського є мотив злиття індивідуальної долі та природного простору світу. Він чи не вперше зазвучав у його вірші “Сад”:

Нет, уезжать! Пускай куданибудь

Меня влекут громадные вагоны.

Мой дальний путь и твой высокий путь

Теперь они тождественно огромны.

Прощай, мой сад!..

У віршах Бродського відчутна настанова на одночасне відтворення буття космосу, історії, людського духу, світу речей. Зустрічається в поезії Бродського і постмодерністський пастіш. Яскравий приклад – шостий сонет із циклу “Двадцять сонетів до Марії Стюарт”, в якому для вираження безжального погляду на людину, світ, Кохання різко трансформується текст пушкінського шедевру “Я вас кохав…”:

Від постмодерністськоі свідомості у Бродського присутні також іронія і самоіронія, суміш високого й низького, трагічного і фарсового, насиченість поетичних текстів образами попередніх істориколітературних епох і культурними реаліями. Усі ці та інші ознаки постмодерністськоі’ лірики є, наприклад, у його творі “Речь о пролитом молоке”:

Я сижу на стуле в большой квартире.

Ниагара клокочет в пустом сортире.

Я себя ощущаю мишенью в тире,

Вздрагиваю при малейшем стуке.

Я закрыл парадное на засов, но

Ночь в меня целит рогами Овна,

Словно Амур из лука, словно

Сталин в XVII съезд из “тулки”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Вивчення творчості Йосипа Бродського

Categories: Нові твори

Links