Лірика
Писати вірші Олександр Сергійович Пушкін почав рано, ще будучи ліцеїстом. Але вже в цих віршах читачів вражає глибина й філософське осмислення миру. Юний поет присвячує свої вірші Батюшкову, пише в стилі “російського Хлопці”, відзначаючи особливості його поезії, співака радості, любові й млості. Пізніше Пушкін попадає під зачарування Жуковського, у його поезії з’являються сумовиті ноти, він “скаржиться на життя”, з’являється цілий ряд подібних віршів: “Елегія”, “Сльози”, “Співак”, “Бажання”. Але в поезії
Ви помнете: текла за раттю рать.
Зі старшими ми братами прощалися.
И в покров наук з досадою верталися.
Заздрячи тому, хто вмирати Йшов повз нас…
Ці два поети – Батюшков і Жуковський – допомогли сформувати Пушкіну два різних типи відносин до дійсності: твердження життя й незадоволеність нею. Ці два погляди на дійсність відіб’ються в його творчості: від “легкої поезії” до вільнолюбної лірики двадцятих років XIX століття й “Русланові й Людмилі”, від елегій до “Кавказького бранця”. Сплавляться ці два початки в щось єдине в “напівсмішних,
У цей період згущається політична реакція, а в передових колах дворян підсилюється опозиційний настрой, росте протест проти кріпосного права, самодержавної сваволі, аракчеєвського режиму. Вакхические пісні поета – це своєрідний протест святенництву, лицемірству, що панує у вищих колах дворянства. Але всі частіше у віршах Пушкіна звучить і слово “воля”, воно багатозначно. Це не тільки особиста воля від усяких умовностей і забобонів, але й право на вільний напрям думок – вільнолюбство:
З тобою пити ми будемо знову,
Відкритим серцем говорячи.
Щодо дурня, вельможі злого,
Щодо холопа записного,
Щодо небесного царя,
А іноді щодо земного.
Воля тут як би на стику двох тематичних рядів: приватного й суспільного. Неодноразово в “Євгенію Онєгіні” Пушкін описує атмосферу дружніх сходок прогресивних дворян, що входять у таємні суспільства, куди сам поет не був прийнятий, але був знаком і дружив з багатьма з них. У вірші “Країв чужих недосвідчений аматор” (1817) він викликує:
..У батьківщині моєму
Де вірний розум, де геній ми знайдемо!
Де громадянин з душою шляхетної,
Піднесеної й полум’яно вільної?
В умовах суспільно-політичного підйому Пушкін жадає від поезії великої суспільної значимості, передової ідейності, цивільного звучання, і такими віршами стають: “Вільність” (1817 р.), “Село” (1819р.).
Привітаю тебе, пустельний куточок,
Притулок спокою, праць і вдохновенья,
Де ллється днів моїх невидимий потік
На лоні щастя й забвенья…
И різкий перехід до другої частини:
Але думка жахлива тут душу затьмарює…
Побачивши “барства дикого”, “рабства худого…” поет не може мовчати, робити вигляд, що нічого не бачить. Він призиває до повстання проти тиранів:
Повстаньте, занепалі раби.
Ці вірші не могли залишитися непоміченими. Вони з’явилися початком “декабристської лірики”, і за них поет першим з вільнолюбних друзів піддається гонінням. Спочатку Олександр I планував заслати поета в Сибір у слід Радищеву, але за Пушкіна клопочуть друзі, впливові в Росії люди: Чаадаєв, Жуковський, Карамзин,- і поета відправляють у Бессарабію. Але й у посиланні поет не упокорюється. Він працює над поемою “Руслан і Людмила”, перейнятої духом протесту проти мракобісся й містицизму.
Саме ця поема послужила приводом до напису на портреті Жуковського: “Переможцеві учневі від переможеного вчителя”.
У цій поемі Пушкін уперше з’єднав героїчне й повсякденне, піднесене й жартівливе, навіть пародійне. Крім цього в поемі присутня глибоко ліричний початок – особистість автора-оповідача. Це як дружнє послання, розгорнуте у велике оповідальне полотно.
Пушкін – “початок наших початків”, говорив Максим Горький. Багатогранний його талант зміг відбитися в багатьох жанрах, стилях, поезії й прозі.
Відзначаючи двохсотліття від дня народження поета, ми не утомлюємося дивуватися й захоплюватися моці його таланта, красі й музикальності його вірша.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)