Роман Л. Н. Толстого ” Війна й мир” є, на думку відомих письменників і критиків, “найбільшим романом у світі”. “Війна й мир” це роман-епопея, що оповідає про знаменні й грандіозні події з історії країни, що висвітлює важливі сторони народного життя, погляди, ідеали, побут і вдачі різних шарів суспільства. Основним художнім прийомом, що використовує Л. Н. Толстой, є антитеза. Цей прийом стрижень добутку, пронизує весь роман знизу доверху. Протипоставлено філософські поняття в заголовку роману, події двох воєн (війни 1805-07 гг. і війни
1812 року), бою (Аустерлиц і Бородіно), соціуми (Москва й Петербург, світське суспільство й провінційне дворянство), що діють особи. Характер протиставлення носить і зіставлення двох полководців Кутузова й Наполеона. Письменник прославив у своєму романі головнокомандуючого Кутузова як натхненника й організатора перемог російського народу. Товстої підкреслює, що Кутузов справді народний герой, що керується у своїх діях народним духом. Кутузов з’являється в романі як простий росіянин людина, далека вдаванню, і одночасно як мудрий історичний діяч і полководець. Головне в Кутузові для Толстого його кревний
зв’язок з народом, “те народне почуття, що він носить у собі у всій чистоті й силі його”. Саме тому, підкреслює Толстой, народ і вибрав його “проти волі пануючи у виробники народної війни”. І тільки це почуття поставило його на “вищу людську висоту”. Товстої зображує Кутузова як мудрого полководця, глибоко й вірно розуміючий хід подій. Не випадково правильна оцінка Кутузовим ходу подій завжди підтверджується згодом. Так, він вірно оцінив значення Бородінського бою, заявивши, що це перемога. Як полководець він явно коштує вище Наполеона. Саме такий полководець був потрібний для ведення війни 1812 року, і Толстой підкреслює, що після перенесення війни в Європу російської армії потрібен був інший головнокомандуючий: “Представникові народної війни нічого не залишалося, крім смерті. І він умер”. У зображенні Толстого Кутузов жива особа. Згадаємо його виразна фігуру, ходу, жести, міміку, його знамените око, те ласкавий, те глузливий. Примітно, що Толстой дає цей образ у сприйнятті різних по характері й соціальному стані осіб, заглиблюючись у психологічний аналіз. Глибоко людян і живим роблять Кутузова сцени й епізоди, що зображують полководця в бесідах із близькими й приємними йому людьми (Болконским, Денисовим, Багратіоном), його поводження на військових радах, у битвах під Аустерлицем і Бородіним. Одночасно треба відзначити, що образ Кутузова трохи перекручений, не позбавлений недоліків, причина яких у невірній позиції Товстого-Історика. Виходячи зі стихійності історичного процесу, Толстой заперечував роль особистості в історії. Письменник висміював культ “великих особистостей”, створений буржуазними істориками. Він уважав, що хід історії вирішують народні маси. Він прийшов до визнання фаталізму, затверджуючи, що всі історичні події визначені понад. Саме Кутузов виражає ці погляди Толстого в романі. Він, за словами Толстого, “знав, що вирішують доля бою не розпорядження головнокомандуючого, не місце, на якому коштують війська, не кількість гармат і вбитих людей, а та невловима сила, називана духом війни, і він стежив за цією силою й керував нею, наскільки це було в його владі”. У Кутузова толстовський фаталістичний погляд на історію, відповідно до якого результат історичних подій заздалегідь вирішений. Помилка Толстого полягала в тому, що, заперечуючи роль особистості в історії, він прагнув зробити Кутузова тільки мудрим спостерігачем історичних подій. І це привело до деякої суперечливості його образа: він виступає в романі як полководець, при всій своїй пасивності точно оцінюючий хід військових подій і безпомилково напрямний їх. І в остаточному підсумку Кутузов виступає як активний діяч, що приховує за зовнішнім спокоєм величезна вольова напруга. Антиподом Кутузова в романі виступає Наполеон. Товстої рішуче виступив проти культу Наполеона. Для письменника Наполеон агресор, що напав на Росію. Він спалював міста й села, винищував російських людей, грабував, знищував великі культурні цінності, наказав підірвати Кремль. Наполеон честолюбець, що прагне до світового панування. У перших частинах роману автор зі злою іронією говорить про преклоніння перед Наполеоном, що виникло у вищих світських колах Росії після Тильзитского миру. Товстої характеризує ці роки як “час, коли карта Європи перемальовувалася різними фарбами кожні
