Короткий переказ – Важкий пісок Роман
Батько автора народився у Швейцарії, у Базелі. У його дідуся Іванівського було три сини. Батько був молодшим у сім’ї, як говорять – мизиникл, тобто мізинець
Коли батько закінчив коледж і готувався надходити в університет, виникла ідея поїхати в Росію, на батьківщину предків, у маленьке південне місто. І вони поїхали – дідусь професор Іванівський і майбутній батько автора, гарний молодий блондин Якоб. Було це в 1909 р., майже сімдесят років тому назад.
Тоді Якоба й побачила майбутня мати автора – і ця дівчина, ця синьоока красуня,
Треба сказати, що отут мати автора заховала подалі свою зухвалість і норовистість, і перед бабусею Эльфридой стала тиха, скромна красуня Рахіль. Зненацька бабуся висунула “важку артилерію”: виявляється, вона не єврейка, а швейцарка німецького походження, і коли дідусь на ній женився,
Отже, батьки автора живуть у Базелі. Через рік народжується його брат Лева, а ще через півроку мати з дитиною на руках приїжджає до своїх батьків у Росію. Їй було несолодко в манірному професорському німецькому будинку. Не пройшло й двох місяців, як за нею з’явився і Якоб
У Леви кір, у Леви свинка, потім на світло з’являється автор, і мама залишається його вигодувати, потім доводиться залишитися, щоб народити й вигодувати Юхима. Дотягли до серпня 1914 р., і тато застряг у Росії. Гарна, вихована, увічлива, добра людина – але людина без спеціальності. І дідусь Рахленко вирішив пустити його по торговельній частині. Спочатку батько був прикажчиком у м’ясній крамниці. Потім моя ревнива мати знайшла йому місце, де жінками й не пахнуло, – у крамниці железоскобяного товару
Але от революція, царя скинули, чортові осілості скасували, і навіть дідусь Рахленко став відмінюватися до того, щоб батько з мамою виїхали у Швейцарію. Але мама ні в яку! За нісенітний і навіжений характер батько любив її ще сильніше, розумів, що потрібний їй саме такий чоловік, як він, – спокійний, делікатний і люблячий. Саме тому, що він була така людина, вона й став працювати в шевській майстерні тестя
Старшого сина дідуся кликали Йосип (були ще Лазар, Гриша, Миша й моя мати Рахіль). Після одного сильного скандалу батька з Йосипом сім’я автора відділилася від дідуся, купила невеликий домишко на сусідній вулиці
В 17-м народилася Люба, в 19-м – Генріх, в 25-м – Дина. Сім’я організувала шевську артіль і до середини 20-х рр. жила пристойно… Старшого брата Леву
Направили вчитися в Москву, у Свердловський комуністичний університет. В 28-м мама народила молодшого братика Сашка, своєї сьомої й останньої дитини
В 30-е рр. на базі сімейної артілі створилася державна взуттєва фабрика, і директор Іван Антонович Сидоров призначив батька завскладом сировини й фурнітури. В 1934 р. сестра Люба надійшла в Ленінграді в медичний, вийшла заміж, і от у будинку з’явився Игорек, перший онук. Женився й Лева в себе в Чернігові, наречену батькам не показав, але від людей довідалися, що його дружина, Ганна Мойсеївна, поважна особа – викладає політекономію. Старше його на п’ять років, у неї дівчинка від першого шлюбу
Грім гримнув серед біла дня: в обласній газеті з’явилася стаття
“Чужинці й розкрадачі на взуттєвій фабриці”. Як чужинець згадувався батько, “людина сумнівного соціального походження”, деякі працівники й, звичайно, директор Сидоров. Був обшук, батька заарештували. Брат Лева із приводу справи батька сказала, що наслідок розбереться, а він втручатися не має права. Відбувся показовий процес – виїзна сесія обласного суду. Загалом, результатів доводилося чекати самих кепських. Але завдяки блискучому захисту адвоката Терещенко після перегляду справи батькові дали рік умовно, Сидорова звільнили теж…
Після цього сусід Іван Карлович улаштував батька в депо на склад. Незабаром прийшла страшна звістка: загинув брат Лева і його дружина. Її дочка Олечку й Олину няньку Ганну Єгорівну спочатку відправили в Село до рідних Ганни Єгорівни – мати про цю дівчинку й чути не хотіла. Вона їй що, внучка? Словом, усе скінчилося тим, що батько влаштував Ганну Єгорівну у ФЗУ прибиральницею, вона одержала комнатенку, а Оля залишилася в сім’ї автора
От так і жили. Люба, Генріх, Юхим і автор уже працювали, матеріальне становище батьків покращилося, але не було блискучим. І автор вирішив: нехай Дина надійде в консерваторію, Люба забере Ігоря, Сашко й Оля стануть на ноги, і тоді він перебереться куди-небудь у промисловий центр, працювати по спеціальності
…Двадцять другого червня почалася Війна, двадцять третього автора призвали
Після війни автор крок за кроком з’ясував обставини смерті рідних. Чому рідні не евакуювалися? Мати не захотіла. Вона вважала, що все, що говорять про німців, – вигадки
Але от у місто ввійшли німці, і був відданий наказ всім євреям переселитися в гетто. Мама сказала татові, щоб він заявив про своє напівнімецьке походження. Але батько відмовився: не хотів рятуватися без сім’ї
Саме в цей час у гетто з’явився дядько Гриша, таємно прийшов з партизанського загону. Він підтвердив, що німці винищують євреїв. Показав маленькому Ігорю дорогу в ліс. Щодо батька сказав, що він повинен піти з гетто – потрібний своя людина на станції
У гетто була проведена перша акція знищення. Їй була піддана Прорізна вулиця
Незабаром у гетто знову прийшов дядько Гриша й сказав, що доля гетто вирішена; треба йти в ліс, а для цього потрібно зброя. Батько пред’явив владі свій швейцарський паспорт, і його призначили завідувачем деповським складом. З’являтися в гетто, бачитися з ким-небудь йому заборонили
Самими безстрашними в гетто були діти: вони доставляли продовольство, проявляючи при цьому небачену мужність і відвагу. Брат Сашко й ще один хлопчик носили із занедбаної плодоовочевої бази начинку, їх виявили есесівці… Іллю пристрілили внизу, а мертвий Сашко так на заборі й завис. Йому було чотирнадцять, Іллі – Дванадцять літ
Дідусь жив на цвинтар у складі похоронної бригади. Навесні 1942 р. у гетто вмирало чоловік п’ятнадцять – двадцять у день. Єврейські звичаї
Пропонують ховати небіжчиків у саванах, саванів не вистачало, і їх стали приносити назад зі цвинтаря, а в них зброя
Зрештою, що чергували на цвинтар поліцаї, вистежили дідуся, коли він пішов у ліс за зброєю, і вбили його.
Дядько Гриша хотів взяти в загін людей з гетто. І мама послала Дину в юденрат умовити дядька Йосипа, голови юденрата, показати їх як померлих. Коли з’ясувалося, що Йосип збирається видати цих людей німцям, Дина застрелила його з його ж пістолета. Сестру розіпнули, і, мертва, вона висіла на хресті три дні
Батько брав участь в операції по викраденню зі станції двох автомашин зі зброєю. Операція пройшла блискуче, а батько, щоб урятувати безневинних, сам прийшов у комендатуру з винної. Його катували шість доби. На сьомі вивезли на площу перед гетто, підтаскали до шибениці (стояти він не міг) і повісили
Після рейду на станцію режим посилився, і патруль схопив маленького Ігоря, коли той ішов від партизанів. Страта була знову на площі. Ігор кликав бабусю. Мама веліла онукові не боятися, опустити голову й закрити очі. Кат розрубив його точно навпіл.
У гетто тепер була зброя, і було вирішено, прорвавши охорону, піти влес.
З багатьох будинків люди просто не вийшли: їх обуял страх. Але ті, хто зумів перебороти страх – їх було чоловік шістсот, – дійшли до рятівного лісу. І тоді мати веліла Оле знайти адвоката Терещенко й сказати йому, що вона внучка Рахілі Рахленко. І ніхто ніколи більше не бачив матір ні живий, ні мертвої. Вона зникла, розчинилася в повітрі, у сосновому лісі, поблизу місця, де народилася, прожила життя, виховала дітей і онуків і бачила їх страшну загибель
Після війни автор знайшов місце, де, по слухах, поховали батька. Перерили весь пустир і нічого не знайшли: тільки пісок, пісок, чистий сипучий важкий пісок…
(1 votes, average: 5.00 out of 5)