Короткий переказ сюжету “Книга пісень” Гейне
Перша книга Гейне – “Книга пісень”-увібрала в себе ліричні вірші поета, що створювалися протягом більш ніж десяти років (1816-1827). “Ніякої пишномовності, ніяких приїлися нам зайвих слів, мова сильний і стислий, а коли потрібно, ласкавий і ніжний”, – писав про ці віршах друг і сучасник Гейне Взрнгаген фон Ензе. “Книгу пісень” часом називають романом (або повістю) у віршах. Чотири частини книги – “Юнацькі страждання”, “Ліричний інтермецо”, “Знову на батьківщині”, “Північне море” – дійсно відображають
Вплив склалася літературної традиції злилося з особовим душевним досвідом Гейне: він розповів у своїх віршах про пережитої ним нерозділеного кохання до своєї кузини Амалії. Разом з тим мотив нерозділеного кохання розширений у віршах Гейне до теми безладу соціального життя. Не виключено, що якби ліричний герой Гейне, подібно
Восторгом серця безмежним запалилися
І рвуться туди, де священна височінь;
Але тут на землі торжествує зло
Мам пекло поклав свою долоню на чоло. У наступних віршах того ж циклу розвиваються соціальні мотиви. “На світський бал закинути мимоволі”, герой зустрічає тут свою милу.
“Так ви наречена, – мовив я з поклоном,
Бажаю вам успіху в новій ролі “.
Але серце стислося в мене до болю,
Хоч говорив я гордим, їдким тоном.
Переклад В. Левик У вірші “Мені снився франтик…” реальний (соціальне) і фантастичне (диявольське) з’єднуються, щоб відняти улюблену у поета. Влада грошей, соціальна нерівність-ці досить реальні перешкоди щастя героя – постають якщо не як пряме породження пекла, то в усякому випадків як щось тісно з ним пов’язане:
Мені снився франтик – вилощен, ошатний,
Гордовито йшов, гордовито він дивився,
Фрак надушений, жилет блискуче бел,
– І що ж – він серцем чорний був і сморід…
“Ти знаєш, хто він? – Мовив демон сну.
Поглянь, твоя доля вирішена “.
І відчинив прийдешнього завіси.
Сяяв вівтар, і франт повів туди
Любов мою, вони сказали: “Так!” –
І з реготом “амінь” заревли біси.
Переклад В. Левик Ситуація до деталей нагадує “Крихітку Цахеса”, але ліричному героєві Гейне, на відміну від Бальтазара, не вдається вирвати красуню з рук виродка, хоча він, не в приклад Бальтазара, ні на мить не помиляється щодо його справжньої суті. Соціальна тема звучить у вірші “Валтасар” (про рабів, зарізала свого пана), у “Пісні про дукатах”, в 8216знаменитої баладі “Гренадери”, присвяченій народною легендою про Наполеона, не відділяла імператора від революції (насправді він зрадив її ідеали). Свого апогею соціальна тема досягає у фінальних циклах “Юнацьких страждань”, в сонетах, присвячених матері і другу Гейне Християн Зете. Тут Гейне вперше проявляє себе і як гострий сатирик: подібно Гофману, він зображує світ німецького філістерства у вигляді тваринного світу, тільки його образи уїдливий і зліше.
Так, я сміюся! Мені вульгарний фат смішний,
Втупився в мене бараняче рило.
Смішна лисиця, що вухо нагострила
І нюхає мене з усіх сторін.
Прийняла судді гордовитий тон,
Смішна високомудра горила,
Смішний і боягуз, що готує кадило,
Хоча кинджал і отрута приховав він.
Коли доля, порушивши наш спокій,
Іграшки щастя строкаті зламала
І в бруд шпурнула черні на потіху,
Коли нам серце грубою рукою
Розірвала, розбила, розтерзав,
Тоді черга уїдливому сміху.
Переклад В. Левіна У “Фреско-сонетах” Гейне гордо утверджує своє кредо поета 8216духовно незалежного від дворянського і філістерське-бюргерського оточення, поета, близького народу і відмовляється служити можновладцям. У “Ліричному інтермецо” і “Знову на батьківщині” духовна історія ліричного героя поглиблюється, вірші передають живу динаміку почуттів, химерну зміну настроїв, то розквіт, то згасання надії на щастя. У розвитку любовної теми тепер нерідко з’являється грайливість, що прикриває гіркоту, але тема ця разом з тим знаходить глибину. На відміну від ранніх романтиків Гейне оспівує любов земну; образ милою, як і образ ліричного героя, отримує реальні обриси. Вона то “чиста і ніжна”, нещасна, то гордовита, глузлива, то відчужена від героя, то близька йому. Динаміка її образу створюється не стільки конкретними прикметами, скільки трепетної життям почуття. Природа теж звільняється у Гейне від містичної забарвлення, нерідко в творах ранніх романтиків, – вона стає супутницею духовного життя героя, співпереживати йому у всіх його радощі і прикрощі. Любов у віршах Гейне, як зазначає Н. Я Берковський, – співучасниця світового життя, і тому любовна тема постійно перегукується з темою природи. Але природа може виступати і в іншій, символіко-узагальнюючої ролі, як в широко відомому в нас лермонтовському перекладі чудового вірша:
На північ від Санта Клауса стоїть самотньо
На голій вершині сосна
І дрімає,, хитаючись, і снігом сипучим
Одягнена, як ризою, вона.
І сниться їй все, що в пустелі далекої,
У тому краї, де сонця схід,
Одна й сумна на кручі пальному
Прекрасна пальма росте. Цей вірш вже не про нещасну любові, воно – про трагічний самоті людей, що тягнуться один до одного і марно намагаються подолати розділяє їх відстань. Нещасливе кохання – лише один з випадків такий роз’єднаності. Сосна і пальма контрастні і за своїм зовнішнім виглядом, і за умовами, в яких їм доводиться існувати, але їх об’єднує жага прориву з самотності, туга за братству. У віршах “Книги пісень” нерідко звучить іронія, Частіше спрямована поетом зовні, але часом і на самого себе. Гейне іронізує над міщанської вульгарністю, висміює спроби заховати вульгарність за ширмою романтичних штампів, оголює чужість цих штампів істинної, живої романтику почуттів.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)