Короткий переказ п’єси Пристли “Небезпечний поворот”

До Роберта й Фреде Кэплен у Чантбари Клоэ приїхали друзі й родичі на обід. Серед запрошених подружня чету Гордон і Бетті Уайтхауз, співробітниця видавництва Олуэн Пиил, один з тільки що призначених директорів цього англійського видавництва Чарльз Трэвор Стэнтон, і, нарешті, письменниця Мод Мокридж. Поки чоловіка розмовляють після обіду в їдальні, жінки, повернувшись у вітальню, вирішують дослухати по радіо п’єсу, що вони почали слухати ще до обіду. Під час обіду вони пропустили п’ять сцен цієї п’єси й тепер не зовсім розуміють, чому

вона називається “Сплячий пес” і чому у фіналі лунає смертоносний постріл з пістолета. Олуэн Пиил припускає, що сплячий пес персоніфікує правду, що хотів довідатися один з персонажів п’єси. Розбудивши пса, він довідався й правду, і настільки рясну в цій п’єсі неправда, а потім застрелився. Мисс Мокридж у зв’язку із самогубством у п’єсі згадує про брата Роберта, Мартіні Кэплене, що застрелився рік назад у себе в котеджі. чоловіки, Що Повернулися у вітальню, задають питання про зміст прослуханої п’єси й міркують про те, наскільки доцільно говорити або приховувати правду. Їхні думки розходяться: Роберт Кэплен упевнений, що потрібно, щоб рано або пізно все виходило назовні.

Стэнтону здається, що говорити правду це однаково що робити небезпечний поворот на великій швидкості. Господарка будинку Фреда намагається перевести розмова на іншу тему й пропонує гостям напої й цигарки. Цигарки лежать у скриньці, що здається Олуэн знайомій, – вона вже бачила цю гарну річ у Мартіна Кэплена. Фреда затверджує, що це неможливо, тому що Мартін одержав її після того, як Олуэн і Мартін бачилися востаннє, тобто за тиждень до смерті Мартіна. Олуэн, стушувавшись, не сперечається із Фредой. Це здається Робертові підозрілим, і він починає розпити. Виявляється, що Фреда купила цю музичну скриньку-цигарницю Мартінові вже після їх останнього спільного візиту до нього й привезла її саме в той фатальний день. Але після її ввечері до Мартіна приїжджала ще й Олуэн, щоб поговорити з ним про дуже важливу справу. Однак ні та, ні інша дотепер нікому нічого не говорили, приховали вони своє останнє відвідування Мартіна й від наслідку. Збентежений Роберт заявляє, що тепер він просто зобов’язаний з’ясувати всю цю історію з Мартіном до кінця. Бачачи нежартівливу запопадливість Роберта, Бетті починає нервувати й наполегливо вмовляє чоловіка їхати додому, посилаючись на сильний головний біль. Стэнтон їде разом сними.

Залишившись утрьох (Мод Мокридж виїхала ще раніше), Роберт, Фреда й Олуэн продовжують згадувати все бачене й пережите ними. Олуэн зізнається, що поїхала до Мартіна, тому що повинна була з’ясувати її питання, що мучило: хто все-таки украв чек на п’ятсот фунтів стерлінгів – Мартін або Роберт. Зараз, щоправда, усі говорять, що це зробив Мартін і що, очевидно, цей учинок і був основною причиною його самогубства. Але Олуэн дотепер продовжують терзати сумніву, і вона прямо запитує Роберта, не він чи взяв гроші. Роберт обурений такими підозрами, особливо тому, що їх висловлює людина, який він завжди вважав одним зі своїх кращих друзів. Отут Фреда, не витримавши, заявляє Робертові, що він сліпий, якщо дотепер не розуміє, що Олуэн випробовує до нього любов, а не дружні почуття. Олуэн змушена це визнати, а також і те, що вона, продовжуючи любити Роберта, фактично покривала його. Адже вона нікому не сказала, що Мартін переконував її в той вечір у нечесному вчинку Роберта й що його впевненість грунтувалася на показаннях Стэнтона. Приголомшений Роберт зізнається, що і йому Стэнтон указав на Мартіна як на злодія й говорив, що не хоче видавати Мартіна, тому що вони троє зв’язані круговою порукою. Фреда й Роберт роблять висновок, що, виходить, сам Стэнтон і взяв ці гроші, тому що тільки Роберт, Мартін і Стэнтон знали про їх. Роберт телефонує Гордонам, у яких ще перебуває Стэнтон, і просить їх повернутися, щоб з’ясувати все до кінця, щоб пролити світло на всі таємниці

Чоловіки вертаються одні – Бетті залишилася будинку. На Стэнтона навалюється шквал питань, під напором яких він зізнається, що дійсно взяв гроші, гостро маючи потребу в них і сподіваючись через кілька тижнів покрити недостачу. Саме в один із цих тривожних днів і застрелився Мартін, і всі подумали,, що він зробив це, не переживши ганьби крадіжки й боячись викриття. Тоді Стэнтон вирішив помовчувати й ні в чому не визнаватися. Фреда й Гордон не приховують радості, довідавшись, що Мартін зберіг своє чесне ім’я, і накидаються з обвинуваченнями на Стэнтона. Стэнтон швидко бере себе в руки й нагадує, що, оскільки життя Мартіна було далеко не праведної, в останнього повинна була бути якась інша причина для самогубства. Стэнтону тепер уже однаково, і він говорить усе, що знає. А знає він, наприклад, те, що Фреда була коханкою Мартіна. Фреда також повна рішучості в цей момент бути відвертої, і вона зізнається, що не змогла порвати любовний зв’язок з Мартіном, вийшовши заміж за Роберта. Але оскільки Мартін не любив її по-справжньому, вона не зважувалася піти на розрив Сробертом.

Гордон, що боготворив Мартіна, накидається з докорами на Олуэн, що тільки що зізналася, що ненавиділа Мартіна за його підступництво й інтриги. Олуэн зізнається, що це вона застрелила Мартіна, але не навмисно, а випадково. Олуэн розповідає про те, що застала Мартіна в той фатальний вечір одного. Той був у жахливому стані, одурманений якимось наркотиком і підозріло веселий. Він прийнявся дражнити Олуэн, називав її манірною старою дівою, що закореніла в забобонах, говорив, що вона ніколи не жила повним життям, заявляв, що вона дарма придушує бажання, що випробовує до нього. Мартін збуджувався усе більше й більше й запропонував Олуэн зняти плаття. Коли обурена дівчина захотіла піти, Мартін загородив собою двері, а в руках у нього з’явився револьвер. Олуэн спробувала його відіпхнути, але він почав зривати з її плаття. Захищаючись, Олуэн схопила його за руку, у якій був пістолет, і повернула пістолет дулом до нього. Палець Олуэн нажав на курок, пролунав постріл і Мартін упав, убитий кулею

Всі присутні вражені почутими й одночасно впевнені в невинності Олуэн. Вони вирішують зберігати цю таємницю й надалі. Один тільки Стэнтон, здається, не дуже здивований. Він про цього вужа давно догадувався, оскільки виявив шматочок тканини від плаття Олуэн у котеджі Мартіна. Стэнтон завжди ставився до Олуэн шанобливо й був упевнений у її моральній чистоті. Продовжуючи своє визнання, Олуэн говорить, що, коли вона небагато отямилася, вона захотіла з кимсь поділитися случившимся й поїхала до котеджу Стэнтона. Підійшовши до будинку, вона побачила там двох: Стэнтона й Бетті, і, зрозуміло, повернула назад. Ці слова роблять гнітюче враження на Роберта, що прямо запитує Бетті, та все-таки потім з’явилася сюди, чи була вона коханкою Стэнтона. Він одержує позитивну відповідь і визнання Бетті, що її шлюб з Гордоном був суцільним удаванням, що нічого, крім сорому й приниження, це заміжжя їй не дало. Вона зізнається, що зійшлася зі Стэнтоном не по великій любові, а тому, що поводження Гордона зводило її з розуму, і тому, що Стэнтон робив їй дорогі подарунки. Роберт уперше зізнається, що боготворив Бетті, але молода жінка говорить йому, що він обожнював не її, а тільки її гарний образ, молодість, що зовсім не те саме. Роберт і Гордон, кожний по-своєму, знову направляють свій гнів на Стэнтона, заявляючи, що більше не хочуть мати з ним нічого загального: він повинен зараз же піти й не забути подати заяву про відставку, а також повернути п’ятсот фунтів. Роберт налягає на скроні й зізнається, що все відтепер у його житті буде безглуздо й порожньо. Втративши Бетті, він втратив останню ілюзію, а без ілюзій він жити не зможе – саме в них він черпав надію й мужність. Сьогодні по його провині звалився весь його звичний мир, і Майбутнє для нього більше не існує. У розпачі він іде. Фреда згадує, що в Роберта в спальні є револьвер. Олуэн намагається зупинити Роберта…

У поступово, що наступила темряві, лунає постріл, потім чуються жіночий лемент і ридання, зовсім як на початку п’єси. Потім поступово світло знову запалюється, висвітлюючи всіх чотирьох жінок. Вони обговорюють п’єсу “Сплячий пес”, що передавався по радіо, а з їдальні доноситься сміх чоловіків. Коли чоловіки приєднуються до жінок, між ними починається розмова, як дві краплі води схожий на розмову на початку п’єси. Вони обговорюють назву п’єси,

Фреда пропонує гостям цигарки зі скриньки, Гордон шукає по радіо танцювальну музику. Чується мотив пісеньки “Усе могло бути інакше”. Олуэн і Роберт танцюють фокстрот під звуки усе голосніше й голосніше звучної музики. Усе дуже весело. Повільно опускається завіса

Я. В. Нікітін

Джерело: Всі шедеври світової літератури в короткому викладі. Сюжети й характери. Закордонна Література XX століття. М.: “Олімп”; ТОВ “Видавництво ACT”.