Короткий переказ роману “Чочара”

Італія, 1943-1944 р. Чезире тридцять п’ять років, вона уродженка Чочарии, гірської місцевості, що лежить до півдня від Рима. Молоденькою дівчиною вона вийшла заміж за крамаря, переїхала в Рим, народила дочка й спочатку була дуже щаслива – доти, поки їй не відкрилася щира особа чоловіка. Але потім він важко занедужав і вмер (Чезира доглядала за ним, як личить люблячій дружині), і вона знову відчула себе майже щасливої. У неї були “крамниця, квартира й дочка” – хіба цього мало для щастя?

Чезира ледь уміє читати (хоча гроші вважає непогано)

і політикою не цікавиться. Іде Війна, але вона толком не знає, хто з ким воює й чому. Війна поки навіть вигідна: торгівля йде бойчее, чим у мирний час, тому що вони з дочкою промишляють на чорному ринку й вдало спекулюють продовольством. Вона свято впевнена, що, як би не зложилися обставини, Риму ніщо не загрожує, оскільки там “живе Пала”.

Однак незабаром вертається Муссоліні, приходять німці, вулиці повні молодчиків у чорних сорочках, а головне, починаються бомбування й голод, і Чезира вирішує перечекати це “кепський час” у селі, у батьків. Сам^-те вона – жінка сильна й нічого не боїться, а от дочка, вісімнадцятирічна

Розетта, боязка, щиро релігійна й дуже чутлива. Чезира з гордістю вважає, що Розетта – втілена досконалість, “майже свята”, щоправда, незабаром їй має бути дійти висновку, що досконалість, заснована на невіданні й відсутності життєвого досвіду, розсипається як картковий будиночок при зіткненні з темними сторонами життя. Взагалі, незважаючи на те що Чезира – проста, майже неписьменна жінка, вона наділена реалістичним природним розумом і спостережливістю, прониклива, бачить людей наскрізь і схильна до свого роду філософським узагальненням. На відміну від більшості селян, для яких Природа – лише середовище перебування й знаряддя виробництва, воно бачить і почуває своєрідну красу італійських гір, те покритих смарагдовою травою, те випалених до білизни гарячим сонцем

Чезира має намір провести в селі не більше двох тижнів, але подорож затягається на довгих дев’ять місяців, повних негод, позбавлень, гіркого досвіду. Їм не вдається добратися до батьків Чезири, тому що ті, як і інші сільські жителі, утекли від наступаючої війни. Безлюдний і містечко Фонди, що Чезира пам’ятала такі шумні й жвавим, двері й вікна забиті, немов по вулицях пройшлася чума, в околишніх полях кинутий неприбраний урожай. Зрештою дві жінки знаходять пристановище в одному дивному сімействі, розуміє не безкоштовно (у Чезири прихована величезна по селянських мірках сума – Сто тисяч лір). Тут Чезира вперше переконується в тім, що війна, насильство й беззаконня оголюють самі непривабливі якості людини, ті, котрих прийнято соромитися в мирний час. Кончетта, її придуркуватий чоловік і два сини-дезертири без зазору совісті крадуть і продають майно, кинуте сусідами, тому що. ці речі, на їхню думку, “не належать нікому”. Кончетта готова продати місцевим фашистам безневинну дівчину Розетту в обмін на безпеку своїх синів. Уночі Чезира з дочкою тікають у гори, де вже ховається багато біженців з Фонди, знімають у селянина старий сарайчик, що приліпився до скелі, і запасаються продовольством на зиму

Звиклу до статку Чезиру вражає неймовірна вбогість, у якій живуть селяни Сант-Еуфемии (навіть стільцями вони користуються тільки по святах, в інший час сидять на землі, а стільці висять підвішені до стелі), і повага, що вони харчують до грошей і людей, що мають гроші. Біженці з Фонди – торговці, ремісники – побогаче, у них ще не скінчилися гроші й продукти, тому вони увесь час проводять за їжею, питвом і нескінченними розмовами про те, що буде, коли прийдуть англійці. Ці прості люди не випробовують ненависті ні до своїм, ні до німецьких фашистів і самі не розуміють, чому вони “хворіють” за союзників. Єдине, чого вони хочуть, – це якомога швидше повернутися до звичного життя. Саме дивне, усі впевнені, що із приходом союзників життя стане набагато краще, ніж колись.

Тільки одна людина, Микеле, розуміє, що в дійсності відбувається в країні. Микеле – син торговця з Фонди. Він освічена людина й не схожа ні на кого з тих, з ким коли-небудь, доводилося зустрічатися Чезире. Найбільше неї вражає те, що Микеле, вихований при фашистському режимі, ненавидить фашизм і затверджує, що Муссоліні і його поплічники – просто купка бандитів. Микеле всього двадцять п’ять, у його житті не було або значних подій, і тому Чезира по простоті щиросердечної вважає, що його переконання виникли, може статися, просто з духу протиріччя. Вона бачить, що Микеле – ідеаліст, що не знає життя, а його любов до селян і робітників носить, скоріше, теоретичний характер. По правді говорячи, практичні, хитруваті, приземлені селяни не дуже його дарують, а власний батько в особу кличе дурнем, хоча при цьому потай ним пишається. Але Чезира розуміє, який це чистий, чесний, глибоко чимала людина, вона любить його як сина й важко переживає його смерть (він гине, коли вже близький кінець війни, заслонивши собою селян від пострілів німців, що озвіріли).

Життя Чезири й Розетти в Сант-Еуфемии бідна подіями, але війна поступово наближається, відбувається перша зустріч із німцями, що відразу переконує місцевих жителів у тім, що нічого гарного від них чекати не слід (біженець, якого обкрали італійські фашисти, звертається по допомогу до німців, а вони зрештою забирають украдене добро собі, а його самого відправляють на фронт копати окопи). Чезира бачить власними очами, що німці, італійці-дезертири, її сусіди – усі поводяться як безчесні люди, і їй знову й знову спадає на думку: щоб довідатися людини, треба бачити його під час війни, коли кожний проявляє свої похилості і його ніщо не стримується

Проходить зима, Сант-Еуфемия випробовує на собі німецькі облави й англійські бомбування, голод і небезпеки. У квітні біженці з радістю довідаються, що англійці прорвали німецьку оборону й наступають. Чезира з Розеттой разом з іншими спускаються у Фонди й знаходять на місці містечка купу руїн, а з балкона вцілілого будинку американські солдати кидають у юрбу біженців сигарети й льодяники. З’ясовується, що Рим ще зайнятий німцями й подітися їм нікуди. Тут, у Фонди, під звук американських гармат Чезира засипає й бачить у сні зал, повний фашистів, обличчя Муссоліні, Гітлера, бачить, як цей зал злітає на повітря, і відчуває бурхливу радість, розуміє, що, мабуть, сама того не знаючи, завжди ненавиділа фашистів і нацистів. Їй здається, що тепер усе буде добре, але війна ще не кінчена, спереду нове тяжке випробування: у глухому сільці марокканські солдати насилують її дочка, насилують у церкві, прямо у вівтаря, і незабаром Чезира розуміє, що ці кілька хвилин змінили Розетту до невпізнанності. “Майже свята” стає розпусницею. Чезира вертається в Рим, як і мріяла, але в душі її панує не радість, а розпач. По дорозі грабіжники вбивають дружка Розетти, а Чезира, повна відрази до самої себе, забирає його гроші, але ця смерть зриває з особи Розетти маску черствості, вона плаче “про всіх людей, покалічених війною”, і в душі Чезири відроджується надія

И. А. Москвина-Тарханова

Джерело: Всі шедеври світової літератури в короткому викладі. Сюжети й характери. Закордонна Література XX століття. М.: “Олімп”; ТОВ “Видавництво ACT”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Короткий переказ роману “Чочара”

Categories: Скорочені твори

Links