Короткий переказ повести Альбера Камю “Сторонній”

Мерсо, дрібний французький чиновник, житель алжирського передмістя, одержує звістку про смерті своєї матері. Три роки тому, будучи не в змозі містити її на свою скромну платню, вона помістив її в богадільню. Одержавши двотижневу відпустку, Мерсо в той же день відправляється на похорони

Після короткої бесіди з директором богадільні Мерсо збирається провести ніч у труни матері. Однак він відмовляється глянути на покійну востаннє, довго розмовляє зі сторожем, спокійно п’є кава з молоком і курить, а потім засипає. Прокинувшись, він бачить

поруч друзів своєї матері з богадільні, і йому здається, що вони з’явилися судити його. На наступний ранок під палючим сонцем Мерсо равнодушно ховає мати й вертається Валжир.

Проспавши не менше дванадцяти годин, Мерсо вирішує піти до моря викупатися й випадково зустрічає колишню друкарку зі своєї контори, Марі Кардона. У той же вечір вона стає його коханкою. Скоротавши весь наступний день у вікна своєї кімнати, що виходить на головну вулицю передмістя, Мерсо думає про те, що в його житті, по суті, нічого не змінилося

Наступного дня, вертаючись додому після роботи, Мерсо зустрічає сусідів: старого Саламано,

як завжди, зі своїм собакою, і Раймона Синтеса, комірника, сливущего сутенером. Синтес хоче провчити свою коханок, арабку, що йому змінила, і просить Мерсо скласти для неї лист, для того щоб заманити на побачення, а потім побити. Незабаром Мерсо стає свідком бурхливої сварки Раймона з коханкою, у яку втручається поліція, і погоджується виступити свідком у його користь

Патрон пропонує Мерсо нове призначення в Париж, але той відмовляється: життя однаково не переміниш. У той же вечір Марі запитує в Мерсо, чи не збирається він женитися на ній. Як і просування по службі, Мерсо це не цікавить

Неділя Мерсо збирається провести на березі моря разом з Марі й Раймоном у гостях у його приятеля Массона. Підходячи до автобусній зупинці, Раймон і Мерсо зауважують двох арабів, один із яких – брат коханки Раймона. Ця зустріч їх насторожує

Після купання й рясного сніданку Массон пропонує друзям прогулятися по березі моря. Наприкінці пляжу вони зауважують двох арабів у синіх спецівках. Їм здається, що араби вистежили їх. Починається бійка, один з арабів ранить Раймона ножем. Незабаром вони відступають і рятуються втечею

Через якийсь час Мерсо і його друзі знову приходять на пляж і за високою скелею бачать тих же арабів. Раймон віддає Мерсо револьвер, але видимих причин для сварки немає. Мир начебто зімкнувся й скував їх. Друзі залишають Мерсо одного. На нього давить палючу спеку, його охоплює п’яний одур. У струмка за скелею він знову зауважує араба, що ранив Раймона. Не в силах виносити нестерпну жару, Мерсо робить крок уперед, дістає револьвер і стріляє в араба, “начебто постукавшись у двері нещастя чотирма короткими ударами”.

Мерсо арештований, його кілька разів викликають на допит. Він уважає свою справу дуже простим, але слідчий і адвокат дотримуються іншої думки. Слідчий, що здався Мерсо недурною й симпатичною людиною, не може зрозуміти мотиви його злочину” Він заводить із ним розмова про Бога, але Мерсо зізнається у своєму невір’ї. Власний же злочин викликає в нього лише досаду. .

Наслідок триває одинадцять місяців. Мерсо розуміє, що тюремна камера стала для нього будинком і життя його зупинилася. Спочатку він подумки усе ще перебуває на волі, але після побачення з Марі в його душі відбувається зміна. Нудячись, він

Згадує минуле й розуміє, що людина, що прожила хоча б один день, зможе провести у в’язниці хоч сто років – у нього вистачить спогадів. Поступово Мерсо втрачає поняття овремени.

Справа Мерсо призначається до слухання на останній сесії суду присяжних. У задушливому залі набивається багато народу, але Мерсо не в змозі розрізнити жодного особи. У нього виникає дивне враження, начебто він зайвий, немов непрошений гість. Після довгого допиту свідків: директори й сторожачи богадільні, Раймона, Массона, Саламано й Марі, прокурор вимовляє гнівний висновок: Мерсо, жодного разу не заплакавши на похоронах власної матері, не побажавши глянути на покійну, наступного дня вступає у зв’язок з жінкою й, будучи приятелем професійного сутенера, робить убивство по незначному приводі, зводячи зі своєю жертвою рахівниця. За словами прокурора, у Мерсо немає душі, йому недоступні людські почуття, невідомі ніякі принципи моралі. У жаху перед нечутливістю злочинця прокурор вимагає для нього страти

У своєму захисному мовленні адвокат Мерсо, навпроти, називає” його чесним трудівником і зразковим сином, що містив свою матір, поки це було можливо, і погубившим себе у хвилинному осліпленні. Мерсо очікує найтяжча кара – неизбивное каяття й докори совісти

Після перерви голова суду оголошує вирок: “від імені французького народу” Мерсо відрубають голову привселюдно, на площі. Мерсо починає міркувати про те, чи вдасться йому уникнути механічного ходу подій. Він не може погодитися з неминучістю що відбувається. Незабаром, однак, він упокорюється з думкою про смерті, оскільки життя не коштує того, щоб за неї чіплятися, і раз вуж прийде вмерти, то не має значення, коли і як це трапиться

Перед стратою в камеру Мерсо приходить священик. Але дарма він намагається звернути його до Бога. Для Мерсо вічне життя не має ніякого змісту, він не бажає витрачати на Бога час, що залишився йому,, тому він виливає на священика все обурення, що нагромадилося

На порозі смерті Мерсо почуває, як з безодні майбутнього до нього піднімається подих мороку, що його обрала одна-єдина доля. Він готовий усе пережити заново й відкриває свою душу ласкавій байдужості мира

О. А. Васильєва


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Короткий переказ повести Альбера Камю “Сторонній”

Categories: Скорочені твори

Links