Комедія Гоголя “Ревізор” і театр Пушкіна
Чиновник Поприщін з “Записок божевільного” запевняв, що місяць роблять в Гамбурзі. Але що Гамбург! У маленькому містечку Російської імперії створили і сонце: випадкового приїжджого наділили ясновельможними титулами і чинами, і одні в надії на справедливість простягали до нього руки, а інші, тремтячи перед ликом його, несли йому жертви (хабар – пам’ять про жертвоприношення, тому-то й вручати її личить смиренно, чи не уклінно, віддаючи хабарники божеські почесті). Але сонце виявилося лжесолнцем. Антісолнцем. Дірою. І дірка виявилася.
А Пушкін, тяготившихся відходом театру в “чертоги”, але згнітивши серце визнавав історичну обумовленість такого догляду, все ж мріяв про вплив на театр майданних, народних традицій. І “Борис Годунов”, і трагедія “Скупий лицар”, “Моцарт і Сальєрі”, “Кам’яний гість” і “Бенкет під час чуми”, і “Сцени з лицарських часів” орієнтовані на якийсь невідомий нам, не відбувся, але вабливий своєї нерозгаданістю театр
“Ревізор” підказаний Пушкіним. “Ревізор” чимало походить на п’єсу земляка Гоголя, українського письменника Г. Ф. Квітка-Основ 8216яненка “Приїжджий із столиці”. Менш відомо, що в травні 1831 року в додатку до журналу “Московський телеграф” була опублікована комедія “Ревізор”. Самому Гоголю було добре відомо це “вигадане подія в особах”, що належало, очевидно, перу Миколи Польового, літератора, Гоголю досить далекого. “І прямі його відгомони в” Ревізорі “є: у” Ревізорі “, наприклад, діяв суддя Цапкин, в “Ревізорі – Ляпкіних-Тяпкін. У “вигаданому подію…” теж говорилося про страх, що випробовується шахраєм-чиновником перед ревізією. Дочка шахрая і там виходила заміж за ревізора, і він марнував їй ніжності: “Я буду літати до вас на крилах любові і нетерпіння… Чи міг я чекати, ехавші сюди займатися нудними, приказними справами, що знайду тут щастя мого життя? “(лексика, тон цих важких тирад – прямо-таки хлєстаковський!). Словом, “Ревізор” відверто орієнтований на “Ревізорів”.
Але п’єса Миколи Польового – ескіз, незграбний етюд з викривальним ухилом. Ставлення до неї Гоголя розмашисто полемічно: так творець полемізує з яким-небудь наторелим Зубрилов, що повторює загальновідомі істини. І епізодик з чиновницького побуту розгортається в дійство, овіяне традиціями майданних комедій: тут і побут, і злободенні типи, і відлуння міфу, народних вірувань.
Мерцем відчуває себе правитель міста, обдурений батько зганьбленої дочки. Він немов би на лобному місці перед усім світом відчуває себе. “Ось дивіться, дивіться, весь світ, все християнство, як обдурений городничий! “Воістину, страшний суд, тому що в народних легендах про страшний суд закладена мрія про таку собі повній правді, а така правда може прийти лише тоді, коли про кожну людину висловляться всі люди. І тут героя комедії як би судять всі, хто живе і коли б то не було які жили на землі. Всі судять кожного: настав відплата, грянула розплата за неправедно прожите життя. І загальновідомо, що задум “Ревізора” а’шшашш був підказаний Гоголю Пушкіним і що в чорнових паперах Пушкіна зберігся начерк, що містить в собі як би схему комедії Гоголя. Але зв’язок “Ревізора” з Пушкіним, з його ідеями, пошуками, з його художнім світом цим лише починається.
У 1831 році юнак Гоголь захоплено вітає пушкінського “Бориса Годунова”. Його рецензія за звичаєм часу написана як репортаж із книгарні: читачі з жаром обговорюють новинку літератури. Немудрящий товстун, що затесався серед публіки, хвалить майстерність Пушкіна, “повертаючи перед очима своїми руку з пригнуті трохи пальцями, як ніби в ній лежало стигле яблуко”. Твір Пушкіна йому до душі, але нічого членороздільного товстун сказати не вміє. Зате такий собі Елладою, споглядаючи киплячу навколо суєту книголюбів, говорить своєму однодумцю Поліору про піднімає душу силі поезії, яка втілилася у рядках Пушкіна. І “безмовно знизав Поліор йому руку”: жест простягаємо руки вводиться навіть в критичну замітку; і захоплений шанувальник Пушкіна в пориві патетики застигає “з под’ятимі руками до небес”.
І тут, в одному з перших літературно-критичних дослідів Гоголя, висловлюється заповітна для письменника думка про необхідність “примирення між двома ворогуючими природами людини”: між духом і тілом, плоттю з усіма необхідними їй речами, штучками; між вірою і розумом. “Борис Годунов” Пушкіна – зразок поезії, який обіцяє довгоочікуване примирення.
Юнакові Гоголю подобається сам пушкінський герой, Борис Годунов. Гоголь виділяє його духовність: так, він скоїв злочин, але він нічого не хотів для себе. “О, як великий цей величний страдалец! Скільки блага, скільки користі, скільки щастя світу – і ніхто не розумів його… “З юнацької рецензією Гоголя можна і треба сперечатися: Борис Годунов був значно більш складний. Був він, мабуть, досить зловісної фігурою, а в трактуванні Пушкіна Борис Годунов став літературним основоположником зірваних благодійників людства, які намагалися йти до загального блага через зло, через кров невинних. Від пушкінського царя – пряма дорога до студента Родіону Раскольнікову з “Злочину і покарання” Достоєвського. Але для Гоголя в герої Пушкіна було дорого, велич державних задумів і страждання.
Але Годунов жив давно. А давнє ми воліємо бачити і патетичним, і великим: люди, пристрасті і навіть злочини, навіть помилки предків бачаться нащадкам очищеними від подробиць побуту, осяяними якимось урочистим світлом. Велике було страждання царственого злочинця, великий був і гріх його: в ім’я того, щоб принести підданим благо, переступити через кров, вбити безневинного немовляти, семирічного хлопчика-царевича (розпустили слух: царевич грав і в припадку падучої хвороби несподівано наткнувся на ніж).
Але як би обернулася історія царственого страждальця зараз, в російській чиновницькому побуті? Як би прожив він своє життя і як виглядала б тепер його агонія, його муки, страждання?
Твір на тему: Комедія Гоголя “Ревізор” і театр Пушкіна
(2 votes, average: 4.00 out of 5)