“Ревізор” Н. В. Гоголя – сатира на кріпосницьку Русь

П’єса Н. В. Гоголя “Ревізор” уперше була поставлена 19 квітня 1836 року в Петербургском Александринском театрі. Микола II замітив: “Ну, п’єска! Усім дісталося, а найбільше – мені! ” Пізніше, в “Авторській сповіді”, Гоголь скаже, що в “Ревізорі” він зважився “зібрати в одну купу все дурне в Росії” – всі несправедливості, які робляться в тих місцях і в тих випадках, де найбільше требуется від людини справедливості, – і “за одним разом посміятися над всім”. На сюжет, підказаний Пушкіним, Гоголь створив глибоко

правдиву комедію, проникнувнутую гострим гумором, дійсно, зваливши “в одну купу” все дурне, що було в Росії, в особі чиновників на чолі з городничим, їхніх дружин і дітей, купців, міщан, поліцейських і інших мешканців містечка, розтривоженого, як мурашник випадково потрапив у нього жукому, звісткою про приїжджого чиновника – вероятно, ревізорі У п’єсі Гоголь представив сучасну йому епоху. Маленьке закуткове містечко, де царит сваволя й немає навіть поліцейського порядку, де влади утворять корпорацію шахраїв і грабіжників, сприймається як символ всієї миколаївської системи.

Епіграф – “На дзеркало

неча нарікати, коли пика крива” – узагальнюючий, викривальний зміст “Ревізора”. Весь лад п’єси давав зрозуміти, що закуткове місто, з якого, як сказав городничий, “хоч три готак скакай, ні до якої держави не доїдеш”, є тільки частина величезного бюрократичного цілого. Реакціонери кричали, що сюжет неправдоподібний, уважаючи нереальним, щоб таякий тертий калач, як городничий, міг прийняти трактирного денді, що промотався в дорозі, “бурульку”, “ганчірку” за ревізора. Але такі случаї були нерідкі.

Подібним чином один раз Пушкіна в Нижньому Новгороді прийняли за ревизора. Головна причина, що змусила всіх проворовавшихся чиновників прийняти Хлестакова за ревізора, – це страх, що отуманив очі. Городничий, шахрай першого розряду, недурний, але він боїться, що його викриють, звідси його сліпота стосовно Хлестакову. В “Ревізорі” Гоголь уміло сполучить “правду” і “злість”, тобто реалізм і сміливу, беспощадную критикові дійсності.

З помощью сміху, нещадної сатири Гоголь облисподівається такі пороки російської дійсності, як чиношанування, хабарництво, сваволя влади, неуцтво й погане виховання. У комедії “Ревізор” представлена ціла “корпорація різних службових злодіїв і грабителей”, що блаженно існують у повітовому місті N.. правдиво розкрита психологія й характери людей, які нерідко зустрічются в житті. Сюжет розвивається з урахуванням психології переляканих чиновників. Хлестакова приймають за великого чина тільки тому, що він “не платить і не їде”. Городничий дає Хлестакову гроші й радується, що зумів сунуть хабар; це значить, що Хлестаков “свій”, т. е. такий же хабарник, як усе.

Описуючи мир хабарників і казнокрадів, Гоголь використовував ряд художніх приемов, які підсилювали характеристики персонажів. Відкривши першу ж сторінку комідии й довідавшись, що, наприклад, прізвище приватного пристава – Уховертов, а повітового лікаря – Гибнер, ми одержуємо, у загальному-те, уже достаточно повне подання про цих персонажах і про відношення автора кним. Крім того, Гоголь дав критичні характеристики главним діючим особам, які допомагають краще зрозуміти суть кожного персонажа. Містоничий: “Хоч і хабарник, але поводиться дуже солідно”, Ганна Андріївна: “Вихована вполовину на романах і альбомах, вполовину на турботах у своїй коморі й дівочій”, Хлестаков: “Без царя в голові. Говорить і діє без усякого міркування”, Осип: “Слуга, такий, як звичайно бувають слуги трохи пожитлового років”, Ляпкин-Тяпкин: “Людина, прочитавший п’ять або шість книг, і тому неякдо вільнодумний”.

Поштмейстер: “Простодушний до наївності людин”. Картину загального шахрайства, взяточничества й сваволі доповнюють чи реплікиновников (хворих морять голодом; у солдатів під мундирами немає не тільки нижньої білизни, але й навіть сорочок; гроші, зібрані на церкву, пропили й проїли; вирішили оголосити, що церковь побудували, але вона зГорела). Чиновницький мир – породження вікової бюрократичної системи, ні в кого немає почуття громадянського обов’язку, кожний зайнятий своїми незначними интересами, духовний і моральний рівень представників влади вкрай низок Суддя Ляпкин-Тяпкин не заглядає в служебние паперу, тому що не може розібрати, де правда, а де неправда. Багаторічна волокит і хабарі – такий суд у цьому місті. Піклувальник богоугодних закладів Земляника давно махнула на все рукою, він знає про вровстве в лікарнях, але йому немає справи до людей.

Він заявляє: “Умре, так умре, якщо виздоровішає, то й так видужає”. Проноза й шахрай Земляника ще й донощик, він “стукає” мнимому ревізорові на своїх колег. Доноси при Миколі I були у великому ході. Доглядач училищ Хлопов – залякана істота.

Він уважає, що тупі вчителі приносять більше користі, тому що нешкідливо й вільної думки не допустять. Поштмейстер розкриває чужі листи Яскраві портретні характеристики містять і листа Хлестакова в Петербург своєму приятелю. Так, говорячи про Землянику, Хлестаков називает піклувальника богоугодних закладів “доконаною свинею в ярмулці”. Основним літературним прийомом, яким користується Н. В. Гоголь при комічному изображении чиновників, є гіпербола. У качестве приклада застосування цього прийому автором можна привести образи Християна Вербановича Гибнера, що не в змозі навіть спілкуватися зі своїми хворими через полиного незнання російської мови, і Аммоса Федоровича з поштмейстером, що вирішили, що приїзд ревізора передвіщає прийдешню війну.

Гіперболічна спочатку й сама фабула комідии, але в міру розвитку сюжетної дії, починаючи зі сцени оповідання Хлестакова про його петербургской життя, гіпербола переміняється гротеском. Осліплені страхом за своє майбутнє чиновники й хапаються за Хлестакова, як за соломинку, міське купецтво й обивателі не в змозі оцінити всієї абсурдності провихідного. Безглуздості нагромаджуються одна на іншу: отут і унтер-офіцерша, що “сама себе висікла”, і Бобчинский, що просить довести до відома його імператорського величества, що “у такому-те місті живе Петро Вербанович Бобчинский”, і т. п. Образ Хлестакова – один із самих яскравих домических типів, створених Гоголем.

Характер Хлестакова зовсім новий у літературі. “Хлестаковщина” стала ім’ям нарицательним. Хлестаков – наївний мазун, порожнійший дворянчик, що пропалює засобу свого батька-поміщика Він пустишка, “без царя в голове”, у нього “легкість незвичайна в мислях”. “Він просто дурний, – писав Гоголь, – болтает, тому що слухають, бреше, тому що хорошо поїв і випив гарного вина”.

Він легко переходить від фанфаронства до боягузтва, від заносчивости до приниження. Всіма його вчинками керує дрібне марнославство, саме головне для нього – пил в очі пустити. Він здатний на будь-яку підлість, тому що не має понятия про добро й зло. Він брехун і гравець, і жалюгідний влокита, і хабарник, і кріпосник (слуга його голодает, і йому байдуже).

Кульмінація й наступна відразу за нею разв’язання наступають різко, жорстоко. Лист Хлестака все ставить на свої місця – дає таке просте й навіть банальне пояснення, що виглядає для городничего, наприклад, набагато більше неправдоподібним, чим всі хлестаковские фантазії. Варто сказати пари слів про образ городничего. Як видно, йому доведеться розплачуватися за пороки й гріхи свого оточення.

Зрозуміло, він і сам не ангел, але удар настільки сильний, що в нього наступает щось начебто прозріння: “Нічого не бачу: бачу якісь свинячі рила замість осіб, а більше нічого…” Далі Гоголь застосовує прийом, що став такім популярним у наш час: городничий, лотравня принцип так званої “четвертої стіни”, звертається прямо в зал: “Чому смієтеся? – Над собою смієтеся!” Цією реплікою Гоголь показивает, що дія комедії насправді виходить далеко за межі сцени театру, періноситься з повітового міста на неосяжні простори батьківщини.

Адже недарма деякі літіратуроведи бачили в цій комедії алеГорею на життя всієї Росії. Німа сцена: як громом уражені коштують мешканці провінційного містечка, загрузшие в хабарництві, пияцтві, плітках. Але от іде гроза, що очищає, що змиє бруд, покарає порок і нагородить чеснота.

У цій сцені Гоголь відбив свою віру в справедливость вищої влади, бичуючи тим самим, по вираженню Некрасова, “маленьких воришек для задоволення більших”. Треба сказати, що пафос німої сцени не в’яжеться із загальним духом цієї геніальної комедії. Постановка комедії викликала шквал критики, тому що в ній Гоголь порушив всі канони драматургії. Але головне невдоволення критики пояснювалося відсутністю позитивного героя в комедії.

У відповідь на це Гоголь вискажет в “Театральному роз’їзді” гірке сожуление про те, що ніхто не помітив “чесної особи”, що били в п’єсі. “Це чесне, благорідну особу був – сміх”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


“Ревізор” Н. В. Гоголя – сатира на кріпосницьку Русь

Categories: Твори з української літератури

Links