“Книга пісень” – видатне явище німецького романтизму
Цикл “Юнацькі страждання” – найбільш романтичний у “Книзі пісень”. Він, у свою чергу, складається з циклів “Сновидіння”, “Пісні”, “Романси”, “Сонети”. Тут домінує тема нещасливого кохання і любовних страждань. Своєю скорботною непримиренністю автор стоїть ближче до поезії Байрона. ніж до поезії німецьких романтиків, хоча з поезією останніх теж багато що зближує Гейне: – напруженість переживань; – трактування кохання як фатальної сили, що стоїть над людьми і несе з собою страждання і смерть; – образна
Поет живе в світі страшних видінь (цикл “Сновидіння”). Образ коханої сповнює його серце не щастям та радістю, а гострою тривогою і щемливим сумом (“Пісні”). В циклі “Романси” тема кохання представлена автором у баладноромансній формі. Кращий вірш – балада “Гренадери”. Своєю політичною актуальністю вона виходить за межі вузького кола тем, характерних для “Юнацьких страждань”. Наполеон у баладі Гейне – народний герой. У “Сонетах” звучать байронівські мотиви самотності поета в світі філістерів, але сучасне йому суспільство малює ще романтично
Інтермецо – буквально: музична пісня, що виконується між двома діями опери; в даному випадку – невеличкий ліричний твір, що має звучання.
Генріх Гейне назвав так свій цикл віршів тому, що вперше його було вміщено у збірці “Трагедії з ліричним інтермецо”(1823) між двома трагедіями – “Альманзор” і “Вільям Раткліф”. Тема кохання звучить тут поіншому. Повідана історія кохання: поет щасливий своїм коханням, але кохана стала дружиною іншого – і він у відчаї. В останніх віршах циклу звучить іронія по відношенню до неї, відчай, думки про самогубство. Розуміння кохання теж відрізняється від попереднього циклу. Це вже не фатальне почуття – воно збагатилось безліччю відтінків. Кохання показане у розвитку. Душевне життя більш конкретне і правдиве. Іронія робить любов поета більш земною, позбавляє її тієї “надмірності”, яка була характерна для романтичної лірики “Юнацьких страждань”. В описі природи Гейне починає відходити від романтизму.
Спостерігається паралелізм переживань героя і явищ природи (“Чому троянди немов неживі”). Природа підкреслено олюднена (“Самотній кедр на стромині”). Ще багато романтичного в образах, в окремих мотивах, лексиці. Зірки, лілії, троянди, могили, сновидіння являються романтичною спадщиною. Характерним стає вірш у двітри с+рофи, в кожній з яких чотири рядки з перехресною римою. Стислість віршів у “Ліричному інтермецо” пояснюється не лише майстерністю поета, а й тим, що всі вони присвячені одній темі. З усіх циклів названий найбільш цільний. Це маленький ліричний роман, де є зав’язка, кульмінація, розв’язка.
“Книга пісень”, яка виникла в літературній атмосфері романтизму, теж мала романтичний характер, її зміст був типовим для романтичної поезії. Але романтизм Гейне істотно відрізнявся від романтизму його попередників насамперед тим, що тема нещасливого кохання набула соціального забарвлення. Поет прозоро натякає, що дівчина не любить юнака, тому що він бідний, а вона заможна. Саме соціальна нерівність розлучає дівчину і хлопця. У зображенні кохання Гейне теж займає принципово іншу позицію. Якщо романтики, описуючи нещасливе кохання, закликали до покори, то Гейне і в почуттях виступає як бунтар. Ліричний герой книги протестує проти примирення зі своєю долею, проти відречення від радощів життя. Він закликає і читача не коритись, а боротися за своє щастя на землі, не покладаючи надій на зустріч з коханою на небі.
Вперше з’являються реалістичні замальовки світу. Його кохання все тісніше пов’язується з оточуючою дійсністю. Вірш “Не знаю, що стало зі мною” – підтвердження того, що Гейне відходить від романтичного розуміння кохання. Народна легенда оповідала, що чарівна красуня Лорелей з’являлася на високій скелі серед Рейну. Своєю незвичайною вродою вона приворожувала рибалок, які пливли Рейном поблизу високої скелі, і це призводило до трагедії – вони гинули у хвилях Рейну. У поезії відбилось захоплення Гейне німецькою народною творчістю. Фольклорним є не лише сюжет, а й стиль вірша. Поезію написано в простій співучій манері народної пісні. Краса дівчини передана за допомогою народних образів: “блискучі шати”, “золоті коси”. Як і в фольклорі, красуня зачаровує всіх своєю піснею, “не співаною ніким”. Спів та краса, як у фольклорі, стають причиною загибелі людей.
Саме Гейне зробив цей сюжет дуже популярним. Коли в Німеччині до влади прийшли нацисти і почали палити книжки поета, вони не насмілилися зачепити цього вірша. Лише замість імені Гейне позначили в книгах: “Слова народні”. Лорелей втілює згубну силу любові, котрою вона наділена не зі своєї волі, адже любов – це складне, загадкове почуття, яке дуже важко збагнути. Поетична мініатюра Гейне – не переказ рейнської легенди, а передача суб’єктивного враження від неї. Фатальна сила кохання в нього не боїться смерті. Поет переосмислив баладу, що виникла з народної легенди, і знову повернув її народу: вона стала народною піснею. Новаторство Гейне в тому, що живе почуття любові виражено з більш узагальненою силою, просто і лаконічно.
У останньому розділі – “Північне море” – домінуючим стає аналітичне начало. Ліричний герой, котрий пережив розчарування, втрати, прагне тепер жити у гармонії з природою, відчути себе хоч і дрібною, але необхідною часткою Всесвіту. Йому здаються тепер марнотою пусті хвилювання, він позбувся романтичних мрій та ілюзій. Символічним у цьому плані є вірш “Корабельна аварія”, який блискуче переклав Федір Тютчев. Тема кохання тут вже не є провідною центральне місце займають образи природи і філософські роздуми автора (вірш “Боги Греції”). В основі даного розділу лежать реальні біографічні факти: в серпнівересні 1825 року та в червнівересні 1826 Гейне жив на острові Нордерней (Північне море). Повернувшись із другої мандрівки, він писав: “Я здійснив прекрасну морську подорож із бурею, втратами, сходом сонця, морською хворобою і всім іншим, що сюди відноситься. І насолоджувався прекрасними ночами на березі”.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)