Старий і онук Хипь жили. У онука дружина Хунь була. До старого кілька років горностай ходив, до невістки приставав. Усе просив старого:
- Пішли куди-небудь хлопця, щоб він пропав. Ось старий якось говорить:
- Сходь за моїм томаром, його доотет колись давно потяг. Хипь пішов,
Прийшов до доотету-старому:
- Мій дедка сказав, що у тебе десь його томар є, віддати велів. Доотет-Старий говорить:
- Як віддам? Його знайти треба, а у мене ока ні, його даго витяглася. Сходь до неї, око побери, тоді я томар знайду.
Хлопець думає: "Що робити?" На небо до даго полетів, прийшов до неї:
- Доотет-Старий його очей велів віддати, він без нього дедкин томар знайти не може.
Даго говорить:
- Не дам я тобі око, поки мій пазур у тель не побереш. Я літала, літала, миня прагла піймати; за спину схопила, а це не минь, а тель була, мій пазур у спині у неї залишився. Принеси пазур - очей віддам. Хлопцю робити нема чого, пішов, до краю моря прийшов, на залізний пень сів. Тель викликав:
- Віддай пазур, тель! Даго око не віддає, а без ока доотет-старий томар не знайде.
Тель говорить:
- Віддам я тобі пазур, якщо ти мій ріг принесеш. Я отут плавала, плавала, хтось мій ріг відпиляв. Знайди, принеси його.
Хлопцю робити нема чого. Шукати ріг треба. На білому світлі ріг не знайшов, полетів туди, де ніч піднімається. Оглянувся - ранкова зоря на цім світлі піднімається. До землі литисей долетів, оглянувся - біле світло ледве видне, так далеко залетів. До литисям прилетів.
Із земляного гриба порошок побрав, намазався, щоб литиси не довідалися, що він людей світлого миру. Зайшов у чум до литисям, а вони ріг тели топчуть, стрибають. З рога, як зі стопок, вино п'ють. Хипь зайшов, литиси довкола нього ходять, нюхають. Старший литись говорить:
- Це людей, а не литись, чужим пахне. Іншої говорить:
- Ні, наш він, литись.
Інші понюхали - не розібрали. Хипь ні живий ні мертвий коштує. Покликали вони його гостювати, за стіл посадили. Як уводити, увести до ладу нього ріг дійде, він його перекидає й у торбинку кидає. Так усі шматки рога сховав. Сам на вулицю вискочив, сичем полетів. Литиси спали у цей час. Прокинулися - немає людину, немає рога. Ганяти його сталі. Швидко летять, ось-ось наздоженуть. Він у дупло берези стрибнув, сидить. Литиси прилетіли, навколо юрбляться, нюхають, тепле місце почувають. До берези добратися не можуть, бояться берези. Того литися, що не визнав людину, лають. Потім розв'язали: "Ну що ж робити, якщо потяг ріг". Пішли своєю дорогою.
Хлопець скоріше полетіло туди, де біле світло світить. Добрався, на край моря прилетів, на залізний пень сіл, тель покликав:
- Дістав я, бабка, ріг твій абияк, ледве сам не пропав.
Віддав він їй ріг, вона перевірити захотіла - чи міцний. На ріку пішла, зимовий лід піддягла. Лід розламала - міцний ріг. Хлопцю пазур дала витягтися.
Він ледве витягся - міцно той застряг у спині, уріс уже.
До даго полетів, на ногу їй пазур насадив. Та полетіла, говорить:
- Добре, міцніше колишнього сидить.
На своє місце села, око віддала. У неї око у животі був, проковтнутий. Побрав Хипь око, назад до доотет-старому спустився. Око йому дав, той томар віддав.
Побрав хлопець томар, назад у свій чум пішов. Чум у нього кам'яний був. Горностай у дверей сидить, його бабу - Хунь вартує. Зрозумів усі Хипь, увійшов, двері міцно закрив, щоб горностай не проліз.