Карпенко-Карий Іван Сто тисяч
ДІЄВІ ЛЮДЕ
Г е р а с и м Никодимович Калитка – багатий крестьянин.
П а р а с к а – жінка його.
Р о м а н – син їх.
С а в к а – кум Герасима, крестьянин.
Банавентура – К о п а ч.
Н е в і д о м и й – єврей.
Г е р ш к о – фактор.
М о т р я – наймичка.
К л и м – робітник.
ДІЯ ПЕРША
ЯВА І
В хаті яку хвилину нема нікого; входе Невідомий.
Н е в і д о м и й. Нікого нема… Охо-хо-х! Трудно теперечки жить на світі. А через чево і трудно? Через того, що багато розумних понаставало… Усі торгують, а покупателі
ЯВА II
Роман і Невідомий.
Н е в і д о м и й. Здрастуйте вам.
Р о м а н. Здоров.
Н е в і д о м и й. Це хата Герасима Никодимовича Калитки?
Р о м а н. Це.
Н е в і д о м и й. А де ж сам хазяїн?
Р о м а н. Вони в город поїхали, сьогодня повинні буть назад.
Н е в і д о м и й. Я з ним відался, і он сказал, щоб я приїхав.
Р о м а н. Може, й вони через годину будуть.
ЯВА III
Ті ж і Копач.
К о п а ч. Ура! Тепер суд гласний, накриває жидків часний! Хе-хе-хе!
Н
К о п а ч. Не та рожа? Ха-ха-ха!
Н е в і д о м и й. Прощайте! Я навідаюся опісля, бо у мене є діло до Смоквинова. (Пішов.)
ЯВА IV
Копач і Роман.
К о п а ч. Ха-ха-ха! Заметь-це пройдисвіт! Я їх багато бачив, у мене опит і практіка. Я на них насмотрелся… Командовал зводом, так пров’янт і фураж часто получав, знаю їх, да і они меня знають! Тепер літ трідцать в одставкє, по світу вольно я хожу і в очі сміливо усім гляжу… Стихи… Ха-ха-ха! А батько купчу й досі ще не совершив?^
Р о м а н. Ще в городі.
К о п а ч. Хотів поздравити його з пріобрєтєніем зємєль-кі… А Прасковєя Івановна?.
Р о м а н. У попа.
К о п а ч. Так! Торічелієва пустота… Хе-хе-хе! Ти цього не знаєш – це з фізікі. В такім разі – адіо! К обіду я прийду. (Пішов.)
ЯВА V
Роман, потім Мотря.
Р о м а н. Наче і розумний, а дурний. Тридцять літ шукає кладів і голий став як бубон, бо все на кладах, кажуть, прокопав… І все він зна – тілько нічого не робе. (Іде до дверей і гука.) Мотре, та йди-бо сюди!
М о т р я за дверима: “Чого там? Нема мені часу”.
Р о м а н. Та нам, мабуть, не буде часу і вмерти. Іди-бо! Зашиєш мені сорочку, геть розпанахав рукав, а мати десь пішли. Хочеться мені з Мотрею побалакать, то нема за чим у хату йти, так я нарошне розірвав рукав.
Входе Мотря.
Заший. (Показує.)
М о т р я. Де це ти так розпанахав? Роман. Зачепився за вила.
М о т р я зашива, Роман її цілує.
М о т р я (б’є його кулаком). А це що? А тпруськи!
Р о м а н. Хіба не можна? Ми ж восени поженимось, чула? Що батько казав?
М о т р я. То тоді і цілуваться будемо, а тепер зась! Може, ще батько шуткував, а ти вже н губи розпустив.
Р о м а н. Ні, це не шутки. І мати казала, і батько казав, що кращої невістки не треба.
М о т р я. Уже зашила. Іди собі, я не маю часу теревені править, та он вже батько приїхали.
Р о м а н. Батько? Справді.
Мотря вибіга.
ЯВА VI
Герасим і Роман.
Г е р а с и м. А ви чого тут збіглись, роботи нема, чи що?
Р о м а н. Та я розірвав рукав… Мотря зашила.
Г е р а с и м. А мати ж де?
Р о м а н. Пішли до попа…
Г е р а с и м. Знайшла празник. Іди ж до роботи, бо там роти пороззявляють та й стоятимуть. Нехай коней розпряжуть, а збрую зараз однеси в комору, щоб якої реміняки не порізали на батоги.
Р о м а н. Добре. Тут жид якийсь питав вас і Копач. (Вийшов.)
Г е р а с и м (один). Жид-то діло, а Копач-морока. Ху! Слава богу, справився з ділами: совершив купчу, і земельки прибавилось. І бумага зелена, мов земля, укритая рястом!. Ох земелько, свята земелько, божа ти дочечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки… Приобрітав би тебе без ліку. Легко по своїй власній землі ходить. Глянеш оком навколо – усе твоє: там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленіла вже пшениця і колосується жито; і все то гроші, гроші, гроші… Кусочками, шматочками купував, а вже і у мене набралося: тепер маю двісті десятин – шматочок кругленький! Але що ж це за шматочок! Он у Жолудя шматочок – так-так, – однієї шпанки ходить дванадцять тисяч, чотири чи п’ять гуртів випасається скоту. Та що? Свиней одних, мабуть, з тисяча, бо то ж зимою тілько біля свиней шість чоловіка день при дні працює!. І яким побитом Жолудь достав таку силу грошей – не зрозумію… Я сам пам’ятаю, як Жолудь купував баранців, сам їх різав, торгував мнясом у різницях, а тепер – багатир. Де ж воно набралося? Не іначе, як нечистим путьом! Тут недоїдаєш, недопиваєш, день при дні працюєш, жінка з діжі рук не виймає – і тілько ж всього-на-всього двісті десятин, а то ж, мабуть, і в десять тисяч не вбереш. Не спиться мені, не їсться мені… Під боком живе панок Смоквинов, мотається і туди й сюди, заложив і перезаложив, – видко, що замотався: от-от продасть або й продадуть землю… Ай, кусочок же, двісті п’ятдесят десятин, земля не перепахана, ставок рибний, і поруч з моєю, межа з межею. Що ж, копиталу не хватає… Маю п’ять тисяч, а ще треба не багато, не мало – п’ятнадцять тисяч! Де ти їх візьмеш? Прямо, як іржа, точить мене ця думка! Де їх взять?. Де?. Хіба послухать жидка, піти на одчай, купить за п’ять тисяч сто тисяч фальшивих і розпускать їх помаленьку: то робітникам, то воли купувать на ярмарках… Мужик не дуже-то шурупає в грошах, йому як розмальована бумажка, то й гроші. Страшно тілько, щоб не влопатись… Обіщав жид сьогодня привезти напоказ. Може, це він уже й заходив. Цікаво дуже бачити фальшиві гроші.
ЯВА VII
Савка і Герасим.
С а в к а. Здрастуйте, куме! Добре, що я вас дома застав.
Г е р а с и м. А навіщо ж то я вам так пильно потрібен?
С а в к а. Відгадайте! Шкода, не відгадаєте… Грошей позичте, куме! Карбованців з сотню, до Семена.
Г е р а с и м. Яж кажу, що так!. Виходить: недовго думавши – давай! Хіба у мене банк, чи що?
С а в к а. Та до кого ж ти і вдаришся? Жид злупе такого проценту, що ніяк не викрутишся потім.
Г е р а с и м. Хто ж тепер, куме, не лупить? Лупи та дай.
С а в к а. То вже лупіть краще ви, куме, та дайте.
Г е р а с и м. Нема! Хоч носа відкрути, то й десятки зайвої не витрусиш – всі віддав за землю.
С а в к а. Де ж ті гроші, куме? Я сам не раз, не два
Г е р а с и м. Та господь їх знає. Я над цим думав.
С а в к а. Чув я, що Жолудь нечисті гроші має, від самого, не при хаті згадуючи, сатани, то, може, й другі так саме достали… Тілько де ж вони з ним познайомились і як? От що цікаво! Вже ж і я не полохливого десятка, пішов би до нього в гості у саме пекло: надокучило отак раз у раз позичати, нехай би дав, іродів син! Чи душу йому, луципірові, треба, то нехай би брав, бо без душі, мабуть, легше, як без грошей. Я вам, куме, признаюсь, що сам ходив під Івана Купайла, як мені казано, на роздоріжжя… Повірите, звав, нехай бог простить, Гната безп’ятого! Так що ж – не вийшов, тілько налякав.
Г е р а с и м. Цікаво! Розкажіть, будь ласка…
С а в к а. Знаєте, за третім разом, як я гукнув: вийди до мене, безп’ятий, я тобі в ніжки уклонюся, до смерті слугою твоїм буду!. А він – і тепер моторошно – зайцем мимо мене – тілько фа! аж свиснув, та хо-хо-хо! То я тікав з того місця, мало дух з мене не виперло… Прости господи! Дві неділі слабів: бувало, тілько що шерхне, так увесь і затремтю, і волосся на голові підніметься. На превелику силу одшептала Гаврилиха.
Г е р а с и м. Не надіявся, куме, щоб ви такі сміливі були…
С а в к а. Ну, а що ж його робить, коли грошей треба день у день! От і тепер: післязавтрього строк платить Жолудю за землю, держу там у нього шматочок, а тут не вистача. Договір же такий: як грошей в строк не віддам – хліб зостанеться за Жолудьом без суда. Та що там балакать! От, єй, правду вам кажу, куме: якби знав, що за цим разом дасть, – знову пішов би кликать, так грошей треба.
Г е р а с и м. Сміливі, сміливі ви, куме, з вами і не такі діла можна робить.
С а в к а. Ха! Чого там бояться? Страшно тілько без грошей, а з грішми, сказано ж, і чорт не брат.
Г е р а с и м (набік). Треба це на ус закрутить.
С а в к а. Куме! Та, може ж, таки найшлася б у вас там яка сотняга? Позичте! Батьком буду величать.
Г е р а с и м. Що його робить? Хіба от що: я, знаєте, сам позичив оце у Хаскеля для домашнього обіходу; тілько платю п’ять процентів у місяць. Коли дасте п’ять процентів, то я поділюся з вами, так уже, для кума.
С а в к а. П’ять?. Та що маєш робить… І за це велике спасибі, давайте.
Г е р а с и м. Принесіть же мені запродажню запись на воли.
С а в к а. Як? Хіба ж я вам воли продав?
Г е р а с и м. Вийде так, ніби продали… Ніби! Розумієте? А я ті самі воли віддам вам до Семена, а на Семена ви віддасте мені сто карбованців і запродажню я розірву, а як не віддасте, то я візьму воли… Так коротча справа.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)