Карпенко-Карий Іван Хазяїн (скорочено)

ІВАН КАРПЕНКО-КАРИЙ
(1845-1907)
ХАЗЯЇН
Дійові люди:
Терентій Гаврилович
Пузир – хазяїн, мільйонер.
Марія Іванівна – його жінка.
Соня – їх дочка.
Феноген – права рука хазяїна.
Маюфес – фактор [посередник].
Павлина – кравчиха з города.
Зеленський,
Ліхтаренко – економи.
Куртц – шахмейстер [спеціаліст з розведення овець]. Петро Петрович
Золотницький – родовитий багатий пан.
Калинович – учитель гімназії.
Зозуля – помічник Ліхтаренків.
Лікар.
Харитон – розсильний.

/> Петро. Дем’ян. Дівчина. Юрба робітників.
ДІЯ ПЕРША
Кабінет
Ява І-II
До кабінету заходить помічник хазяїна Феноген з халатом у руках. Слідом входить Маюфес, посередник при укладанні торгових угод, давній знайомий Феногена. Феноген жартівливо звертається до Маюфеса, що той, мовляв, усе грошики загрібає. Фактор віднікується, а Феноген нагадує йому, що він же купив чудовий будиночок. Маюфес заперечує, що за ці роки інші уже собі не будинок купили, а палати. Потім вони починають розмовляти про халат Пузиря.
Ф е н о г е н. Халат мільйонера! Бачите, як багатіють. Ще отакий є кожух, аж торохтить! Нового
купувать не хоче, а від цього халата і від кожуха, повірите, смердить! Он, як люди багатіють, учіться!
І розповідає зі сміхом, що колись хазяїна в такому кожусі не пустили в земський банк. На це Маюфес відповів, що Терентія Гавриловича і в рогожі пізнають. Феноген просить Маюфеса підшукати йому для купівлі землю, десятин п’ятсот, ближче до вокзалу.
Ява III
Входить Зеленський, економ, і сам до себе говорить, що доводиться поклонятися передхолопами, бо вони силу мають, можуть наговорити хазяїнові зайве, отже, треба піддобритися.
І просить Феногена, який зайшов, замовити слово за нього перед хазяїном:
– Терентій Гаврилович гнів на мене має, і я боюсь, щоб мене не перевели в Чагарник на місце Ліхтаренка; а там менше жалування, у мене сім’я…
Феноген, побачивши, що Зеленський дістає гроші, починає ніби підмовлятися, мовляв, “Знаєте, який наш хазяїн, часом, щоб не подумав, що ви мене підкупили, у нього честь – перше всього!”
Зеленський умовляє його, що “дурно ніхто нічого не робить; ви для мене, я для вас”. Феноген погоджується, кажучи, що він гроші ніби позичає, і якщо нічого корисного не вийде – віддасть.
Ява IV
Феноген лічить гроші і з задоволенням думає:
– Якби не давали, то я б і не брав. А коли дають – бери! І сам хазяїн наш усіх научає: з усього, каже, треба користь витягать, хоч би й зубами прийшлося тягнуть – тягни!
Так і сам Пузир розбагатів, то ж тут і гріха немає.
ЯваV
Феноген віддає халат дружині і дочці хазяїна, щоб вони його скоріше підлатали й зашили. Жінки беруться до роботи; Марія Іванівна просить кравчиню з міста зняти мірку і зшити халат чоловікові на іменини, бо сам він відмовляється купити новий.
Марія Іванівна боїться дарувати халат, бо чоловік гніватиметься, де взяла гроші. То ж вирішили гарно розшити атласний халат буряками й овечками, а потім кравчиня запропонує Пузиреві його купити за дуже дешевою ціною. Хазяїн побачить, що дорога річ продається дешево, і купить.
Соня, дочка, сумнівається, чи буде гарний халат з буряками та вівцями, але мати говорить, що її татові як хазяїну буде це приємно. Дочка хоче сказати Пузиреві про освідчення вчителя гімназії Івана Миколайовича, але мати радить зачекати, сама наперед випитає його думку.
Ява VI
Пузир розмовляє з Маюфесом і говорить, що справа того трудна. Адже у нього самого сорок тисяч овець, боїться, що й для них не вистачить паші.
М а ю ф е с. Де ж таки! Оце сказали: паші не стане!.. Торік, як я ку-пиву васдля одного німця валахів, пам’ятаєте? – то для прийомки три дні їхали вашою землею… їхали ми цілий день. “Чия земля?”- питаємо.- “Терентія Гавриловича Пузиря”. На другий день знову питаємо: “Чия земля?”- “Терентія Гавриловича”. І тілько на третій день, надвечір, почалася земля Гаврила Афанасійовича Чобота. Ха-ха! Княжество! Ціле княжество. Німець, що зо мною їхав, дивувався, хитав головою, цмокав губами, а на третій день, сміючись, сказав: “У цього хазяїна більше землі, ніж у нашім герцогстві”. Єй-богу, так і сказав. Хе-хе-хе! Та щоб на таких степах не можна було випасти ще дванадцять тисяч овець?”
Пузир погоджується, що воно-то й можна випасти, але це справа небезпечна: удаване, фальшиве банкрутство, яке йому пропонують підтримати, може погано закінчитися. Маюфес запевняє, що Петру Тимофійовичу, який його послав, допомагатимуть відомі адвокати й найбагатші купці: хто мануфактуру прийме, хто гурти овець, хто кінський завод, так потихеньку багатство і розтане, як віск. Будови ж – “діло рук чоловічих… хе-хе-хе! Ще й страхову премію візьмем”.
Пузир знову говорить, що справа небезпечна і питає, по скільки ж думає Петро Тимофійович заплатить кредиторам. Маюфес відповідає, що по десять або, на худий кінець, по двадцять копійок. Пузир швидко вираховує, що “банкротові” вийде два мільйони чистого прибутку. З нічого – цілий капітал. “Такого капіталу кредитори не подарують. Найдуться завзяті, будуть судиться, а як діло дійде до суда – тоді погана справа!”
Маюфес його заспокоює, що вся сума розкинеться не на якихось бідолах, а на московських, лодзінських фабрикантів та на всякі банки. “Фабрики та банки розкинуть потері на других, підведуть свої баланси, і квита. Ха-ха! Що їм така сума – виграшка!”
Пузир іронічно говорить, що ось так: для одних – дрібниця, а іншому – капітал. “З миру по нитці – голому сорочка”. І погоджується допомогти купцю Михайлову організувати фальшиве банкрутство, взявши на випас його вівці – дванадцять тисяч. При цьому вимагає за послугу двадцять процентів з валової виручки. Маюфес цікавиться, яка ж йому особисто буде винагорода, але Пузир каже, що розрахується з ним восени, після того, як побачить свій прибуток.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Карпенко-Карий Іван Хазяїн (скорочено)