Йосиф Бродський Твори у перекладі Володимира Ляшкевича
Йосип Бродський
Твори у перекладі Володимира Ляшкевича
Перекладач: Володимир Ляшкевич
Джерело: http://www. ukrart. lviv. ua/liashkw. html
Дідона та Еней
Великий муж дивився у вікно,
Для неї ж увесь світ скінчався краєм
Його м’якої грецької туніки,
Яка від складок безлічі була
Подібна на завмерле море.
Він же
В вікно глядів і зір його таким
Далеким був від місць оцих, що губи
Застигли, наче раковина, де
Таїться гул, і горизонт в бокалі
Був непорушний.
А її любов
Була лиш рибою, якій по силі
Пуститись в море
І, хвилі розтинаючи всім тілом,
Його десь обігнати… Тільки він –
Він подумки уже зійшов на сушу.
І море обернулось морем сліз.
Та, як відомо, саме в найскрутнішу
Мить – відчаю, і починає дути
Попутній вітер – і великий муж
Покинув Карфаген…
Вона стояла
Перед багаттям, котре запалили
Її солдати попід муром міста
І бачила, як в мареві його,
Тремтячім поміж полум’ям і димом,
Беззвучно розсипався Карфаген
За цілу вічність до пророцтв Катона.
ЛАНДСВЕР-КАНАЛ. БЕРЛІН
Канал, в якому утопили Розу
Л., як до кінця ужиту папіросу,
І стільки роз опало з тих часів,
Що цим не приголомшити туриста.
Стіна – бетонне передвістя Крісто –
Біжить із міста до теляти і корови
Полями – вимитою в колір крови;
Завод димить сигарою… Буття,
Де чужоземець підіймає плаття
Туземній жінці не як завойовник,
А як заінтригований художник,
Націлений рішуче оголити
Ту статую, якій подовше жити,
Ніж віддзеркаленню з канави,
В якому Розу й доконали.
Різдвяний романс (Фрагмент)
Пливе у тузі нез’ясовній
Серед цегляного надсаду
Нічний кораблик негасимий
Із Олександрового саду,
Нічний ліхтарик нелюдимий,
Що на троянду жовту схожий,
Над головою своїх любих,
В ногах у перехожих.
Пливе у тузі нез’ясовній
Бджолиний хор сомнамбул, п’яниць.
В нічній столиці фотознімок
Зробив печально іноземець,
І виїжджає на Ординку
Таксі з сумними сідоками,
І мертвяки стоять в обіймку
З особняками.
Пливе в імлі замоскворєцкій
Плавець в нещастя випадковий,
Блукає говірок єврейський
По жовтій станції печальній,
З любові і до не радіння
Під Новий Рік у день недільний
Впливає миловидна краля
В своїй не викритій печалі.
Пливе в очах холодний вечір,
Дрижать сніжинки на вагоні,
Морозний вітер, блідий вітер
Червоні огорне долоні,
І ллється мед вогнів вечірніх,
І пахне солодко халвою,
Нічний пиріг несе Святвечір
Над головою.
Твій Новий рік на хвилі смутній
Посеред гамору міського
Пливе у тузі нез’ясовній,
Немов життя почнеться знову,
Неначе будуть сяйво й слава,
І вдалий день, і вдосталь хліба,
Немов життя піде направо,
Хитнувшись вліво…
ВИСТАВА З ЯВАМИ.
(“ПРЕДСТАВЛЕНИЕ” 1985р.)
“Прєдсєдатєль Совнаркома, Наркомпроса, Мініндєла!”
Ця місцевість так знайома, як окраїна Китаю!
Ця особа так знайома! Допиту знак замість тіла.
Полізначливість шинелі. Замість мозку – чорна кома.
Замість горла – темний вечір. Замість буркал – знак розподіл.
Ось і вийшов чоловічок, представник сім’ї народів.
Вийшов так громадянин,
Що виймає зі штанин.
“А по чому радіола?”
“Хто такий Савонарола?”
“Є скорочення можливість”.
“Де нужник, вкажіть на милість!”
Входить Пушкін: льотний шолом; в тонких пальцях папіроса.
В чистім полі поїзд мчиться з одиноким пасажиром.
І нарізані на косо, як полтавська, ті колеса,
З викопирсаним під Гдовом пальцем стрілочника жиром
Оживляють килим снігу, полустанки і розвилки
Обдаючи лиховмістям в горло влитої горілки.
Згризши лігвища нутро,
Вовки виють “Йо-мойо”.
“І життя – мов лотерея”.
“Вийшла заміж за єврея”.
“Довели союз до ручки”.
“Дай червонець до “получки”.
Входить Гоголь в безкозирці, поряд з ним мецо-сопрано.
У крамниці – кіт наплакав; пацюки жнуть бакалію.
Ріг ховаючи в каракуль, дехто в штанцях із барана
Обертається в тирана на трибуні мавзолею.
Кажуть влігся всередині розчарований конечно
Труп-кумир, як фіш на блюді, фарширований доречно.
Добре як, курок звести
Й занімів, гріб стерегти.
“В очі не дивись-ми – діво:
Так чи сяк підеш наліво”.
“Піп у дім пустив собаку”.
“Вмерли обидва від раку”.
Входить Лев Толстой в піжамі, всюди – Ясная Поляна.
(Бродять парубки з ножами, пахне “Шипром” з комсомолом).
Попередник він Тарзана: самописка – мов ліана,
В зад-вперед літають ядра над французьким частоколом.
Се – великий син Росії, хоч і правлячого класу!
Муж, чиї правнуки босі знудьгувалися по м’ясу.
Чудо-юдо: ніжний граф
Змістом став книжкових шаф!
“І мін’єту вчив-ї стільки”.
“Що за шум й немає бійки?”
“Крив останніми словами”.
“Хто останній? Я за вами”.
Входить пара Олександрів під конвоєм Ніколаші,
Кажуть “Що воно за лажа” або “Зцукрене повидло”.
По Європі бродять нари в марних пошуках параші,
Наповзаючи повсюди на сором’язливе бидло.
Стужавілу за причалом хвилями несе “Аврору”,
Щоб пальнуло на початку безперервного терору.
Ой ти, участь корабля:
Скажеш “плі!” – почуєш “бля!”
“Шлюбом брав її, – не браком!”
“Все одно поставлю раком”.
“Ех, Цусімо-Хіросімо!
Жити зовсім не зносимо”.
Входять Герцен з Огарьовим, горобці щебечуть схвально.
Що звучить у мить обхвату діалектами чужини.
Кращий вид на дане місто – сів якщо в бомбардувальник.
Глянь – набрякнувши, мов вата, із нескром’я влоговини,
Розплодились без резону хмари і в архітектурі.
Кремль маячить, як та зона; кажуть, що в мініатюрі.
Вітру свист. Совиний гук.
Ворону від дятла стук.
“Гомонять, відкрився пленум”.
“Вгрів їй між очей поліном”.
“Над арабські мирні хати
Гордо лине жид пархатий”.
Входить Сталін з Джугашвілі, поміж ними вийшла свара.
Ціляться між себе швидко, натискають на собачку,
І димить самотньо люлька… Так, на думку режисера,
Дав кінці Народів Батько, що за день пустошив пачку.
І стоять в почесній варті пасма гір Кавказу вснулі.
Із коричневого ока б’є ключем Напареулі.
Друг-кунак ікло й язик
Тисне в згризений шашлик.
“Бачив ти Дерсу Узала?”
“Я тобі не все сказала”.
“Раз чучмек, то вірить в Будду”.
“Сука будеш!” “Звісно, буду!”
Суне з гвалтом Закордоння, з забороненим півкулям
І з пророслим із кишені горизонтом, вкрай огульним.
Обзиває Єрмолайку Фредеріком, чи ж бо Шарлем,
Зачіпається закону, з митного кипить податку,
Ще й волає: “Як живете!” І бентежать лиском плоті
Рафаель з Буанаротті – ні чорта ж-бо на звороті.
Пролетаріату стан
Марширує в ресторан.
“О, в цих шкарах ти мов янкі”.
“Я ламав її щоп’янки”.
“Був простим завжди робочим”.
“А між тим, – усі ми дрочим”.
Входять Думи про Грядуще, в гімнастерках барвів хакі,
Атомну заносять бомбу, ще й з баластовим снарядом,
Й пританцьовують, кружляють: “Ми вояки-забіяки!
Руський з німцем одним рядом ляжуть хоч під Сталінградом”.
І як вдовії Матрьони, глухо виють циклотрони.
В Міністерстві оборони гучно каркають ворони.
Входиш в спальню – тобі на:
На подушці – ордена.
“Де яйце, там “сковородка”.
“Кажуть незабаром “водка”
Знову буде “по-рублю”.
“Мам, я татка не люблю”.
Входить дехто православний, каже: “Я лиш повносправний.
В мене у душі Жар-птиця і туга по государю.
Швидко Ігор повернеться, вдовольнитись з Ярославни.
Дайте-ж бо перехреститись, а як ні – в лице ударю.
Гірше порчі і лишаю – Заходу думки. Заразу –
Грай гармонь, глуши, благаю – саксофон, вичаддя джазу”.
І цілують образа
З плачем жертви обріза…
“Нам – біфштекс “по режисерськи”.
“Бурлаки Сєвєроморські
Тягнуть крейсер по воді,
Опромінені й худі”.
Входять Думи про Минуле, вдягнуті у що припало,
В мріях, правда, в чорно-буре, та на істинній латині
І російською між себе, промовляють: “Все пропало,
А) фокстрот під абажуром і святині чорно-білі;
Б) ікра, севрюга, жито; в) красуні прикрі білі.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)