Історія Маші Мироновій (по “Капітанській дочці” А. Пушкіна)
Задум “Капітанської дочки” міг виникнути, коли Пушкін ще писав “Дубровского”. Тут також повинна була йти мовлення про дворянина, що зв’язав свою долю з народом, що збунтувався. Втім, ми мовлення поведемо про чудовий жіночий характер цього добутку – про Машу Миронової.
Маша Миронова – дочка коменданта Білогірської міцності. Це звичайна російська дівчина, “круглолиця, рум’яна, зі світло-русявими волоссями”. По своїй натурі вона була боягузливою: боялася навіть рушничного пострілу. Жила Маша досить замкнута, самотньо;
Познайомившись із Гриневым, Маша полюбила його. Після сварки Швабрина із Гриневым вона розповіла останньому про речення Швабрина стати його дружиною. На це речення Маша, природно, відповіла відмовою: “Олексій Иваныч, звичайно, людина розумний, і гарного прізвища, і має стан; але як подумаю, що потрібно буде під вінцем при всіх
На дуелі зі Швабриным Гринев був важко поранений і кілька днів пролежав без свідомості. Всі ці дні Маша доглядала за ним. Придя в себе, Гринев зізнається їй у любові, після чого “вона без усякої манірності зізналася Гриневу в серцевій схильності й сказала, що її батьки будуть ради її щастю”. Але Маша не хотіла виходити заміж без благословення його батьків. Благословення Гринев не одержав, і Маша відразу ж віддалилася від нього, хоча їй дуже важко було це зробити, тому що її почуття як і раніше були дуже сильні.
Після захоплення міцності Пугачовим батьки Маші були страчені, а неї сховала у своєму будинку попадя. Швабрин, залякавши попа з попадею, забрал Машу й посадив під замок, сподіваючись тим самим одержати її згоду вийти заміж за нього. На щастя, їй вдається відправити лист Гриневу із проханням про звільнення: “Богові завгодно було позбавити мене раптом батька й матері: не маю на землі ні рідні, ні заступників. Прибігаю до вас, знаючи, що ви завжди бажали мені добра й що ви всякій людині готові допомогти”.
Гринев не залишив неї у важку мінуту й приїхав разом з Пугачовим. У Маші відбулася розмова з Пугачовим, з якого той довідався, що Швабрин їй не чоловік. Вона сказала: “Він мені не чоловік. Я ніколи не буду його женою! Я краще вмру, якщо мене не позбавлять”. Після цих слів Пугачов усе зрозумів: “Виходи, червона дівиця; дарую тобі волю”: Маша бачила перед собою людини, що був убивцею її батьків, і, поряд із цим, її рятівником. І замість слів подяки “вона закрила особу обома руками й упала без почуттів”.
Пугачов відпустив Гринева з Машею, сказавши при цьому: “Візьми собі свою красуню; вези її куди хочеш, і дай вам Бог любов так рада!” Вони поїхали до батьків Гринева, але в дорозі трапилося так, що Гринев був змушений залишити свою улюблену на час (воював в іншій міцності), а Маша із Савельичем продовжили свій шлях. Батьки Гринева добре прийняли Машу: “Вони бачили благодать Божию в тім, що мали випадок дати притулок і обласкати бідну сироту. Незабаром вони до неї искренно прив’язалися, тому що не можна було неї довідатися й не полюбити”. Любов Гринева до Маші вже не здавалася його батькам “пустою примхою”, вони тільки й бажали, щоб їхній син женився на капітанській дочці.
Незабаром Гринева заарештували. Махаючи дуже сильно переживала, адже вона знала теперішню причину арешту й уважала себе винної у всіх нещастях Гринева. “Вона приховувала від всіх свої сльози й страждання й тим час безперестану думала про засоби, як би його врятувати”.
Маша зібралася їхати в Петербург, сказавши батькам Гринева, що “вся майбутня доля її залежить від цієї подорожі, що вона їде шукати заступництва й допомоги в сильних людей як дочка людини, що постраждав за свою вірність”. У Царському Селі, гуляючи по саду, вона зустрілася й розговорилася з однією знатною дамою. Махаючи розповіла їй про Гринева, і дама обіцяла допомогти. Незабаром Машу покликали в палац. У палаці вона довідалася в імператриці ту саму даму, з якої розмовляла в саду. Імператриця оголосила їй про звільнення Гринева, сказавши при цьому: “Я в боргу перед дочкою капітана Миронова”.
У зустрічі Маші з імператрицею по-справжньому розкривається характер капітанської дочки – простій росіянці дівчини, боягузливої по натурі, як говорила її власна мати, але сили, що знайшла в собі в необхідний момент досить, твердості духу й непохитної рішучості, щоб домогтися виправдання свого ні в чому не винного нареченого.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)