У часи зовсім юнак, недавно який закінчив гімназію, вже іменувався по батькові, а сорокарічного селянина називали якщо і Колькой, то Миколою, але ще не Миколою Максимовичем. Втім, були винятку, як вже зазначалося (звернення до шанованим літнім людям і ритуальні випадки). Ще селянське побуті потрібно було дружині звертатися по батькові до чоловіка (але з навпаки, хоча у знак поваги чи, особливо, при людях чоловік міг би назвати дружину по батькові). Зауважимо, що велике радянське показне рівність значно розширило й у віковому, і у фаховому діапазоні
вживання лише першого імені. Нерідко, скажімо, поїздом співрозмовник цілком поважного віку шановній професії, знайомлячись, простягає правицю і називає себе лише з першому імені (ще зауважу, краще то чим додавання до батькові титулів і звань; вже душа моя корежилась, коли той колега під час знайомства додав до “тройчатке” своїх імен що й “професор”, а інший, ознайомлюючи із дружиною, назвав її ім’я-по батькові і ще – “кандидат фізико-математичних наук”). Звуження “тройчатки” до одного першого, особистого імені набуває масового характеру. Багато фірмах і магазинах нагрудні етикетки
(лейбли) співробітники і продавців сповіщають нами тільки перший імені. У естрадних співачок стало модним вигадувати псевдоніми (і може бути, що часом є і власні імена) без прізвища: Валерія, Земфіра, Лоліта (!). Це вже де виникають прізвиська (майже з Бєлінському!), а чи не імена. Але без будь-яких прізвиськ у Росії йде масове поширення одного першого імені у спілкуванні людей: наприклад, у великих фірмі, де працюють безліч народові і де неоднократны повтори імен, все-таки співробітники, зокрема не зовсім молоді, мають спілкуванні лише іменами та лише дорослі колеги виділяються іменем-прізвищем; ухвалено ще шефа, керівника організації, називати ініціалами, скажімо, ВэИ (Валентино Іванівно). Консервативне збереження имени-отчества спостерігається лише навчальних закладах і в академічних інститутах. Майже той самий масового характеру набуває зникнення чемній форми “ви” у спілкуванні знайомих, про що вже зазначалося вище. У мої молодші роки щоразу вкрай дивувався (було звикнути!) під час знайомства з декотрими видатними представниками старших поколінь (Р. Про. Якобсон, московський професор У. Р. Фохт) з того що вони були такі схильні до “брудершафту”: я пояснював це раннесоветским культурним вихованням. Однак чи можна вважати Якобсона навіть “раннесоветским”? До того ж сюди треба приєднати мого ровесника і очевидного антирадянщика М. Л. Ростроповича. Отож, певне, слід враховувати що й особисту психологію. У моєму колу існувала протилежна крайність: майже півстоліття товаришував з Ю. М. Лотманом, але коли ми залишалися на “ви” і за именах-отчествах. Майже як і часто, як нинішнє побутування одного першого імені у спілкуванні, ми бачимо опускання по батькові і збереження лише імені Ілліча та прізвища зі пресі й в відеоінформації. Тут явно позначається вплив засобів (і більшістю друкованих, і відео), які у своє чергу перебувають під сильним впливом західних звичаїв. Адже по батькові зникає при назывании як артистів (ця тенденція була і для ХІХ століття), а й політичних діячів, та й майже усіх фізичних осіб, згаданих у статтях, інтерв’ю, репортажах. Без по батькові там виявляються як знамениті спортсмени, і шановні академіки. Ця тенденція вторгається й у консервативний академічний світ: тепер у багатьох часописах Nature і наукових збірниках автори позначаються без по батькові. Напевно, тут справа у Заході. І, і ми людство які вже прагне “мінімізації”, до редукції, до зменшення довгих написань (і произнесений): багатослівні назви установ, партій, країн підштовхують до зменшення складів та злиття слів (соцзабез, завмаг, лінкор), і особливо до абревіатур. У мої і моїх знайомих шкільні роки, коли це були новими, ми радісно висміювали вигаданими сатириками і гумористами фантастичними скороченнями і досить опаски розшифровували знамениті абревіатури: СРСР – Самі Себе Зробили Рабами, РРФСР – Хлопці, Дивіться: Федю Шмарклі Розпустив.
