Інтимна лірика Павла Тичини
Ви знаєте, як липа шелестить
У місячні весняні ночі?
Кохана спить, кохана спить,
Піди збуди, цілуй їй очі.
Кохана спить…
Ви чули ж бо: так липа шелестить.
Скільки поколінь юних читачів виучує ці рядки напам’ять! Тичина не зразу став улюбленим поетом молоді. Поет був майстром лірики політичної, громадянської, філософської. А поруч з політичними поезіями з’являлися вірші про кохання:
Не дивися так привітно,
Яблуневоцвітно.
Стогнуть зорі, як пшениця:
Буду я журиться.
Найвидатнішим явищем ранньої поезії
Так, то прийшла до читача дійсно сонячна книга, зі сторінок якої ми читаємо:
Подивилась ясно,- заспівали скрипки!-
Обняла
Ліс мовчав у смутку, в чорному акорді
Заспівали скрипки у моїй души.
Тичина відзначався природженим талантом мислити музичними образами; йому притаманна здатність сприймати звуки у барвах, а барви – у нотних рядах.
Знав я, знав: навіки,- промені, як вії!-
Більше не побачу,- сонячних очей.-
Буду вічно сам я, в чорному акорди-
Промені, як вії сонячних очей!
Сила поезії Тичини була, є й буде в тому, що її висока ідейність пройшла крізь розум, серце й волю поета, а тому важко провести грань між ним і його ліричним героєм. Ось поезія “Я стою на кручі…”
Я стою на кручі!-
За рікою дзвони:
Жду твоїх вітрил я –
Тінь там тоне, тінь там десь…
Випливають хмари –
Сум росте, мов колос:
Хмари хмарять хвилі –
Сумно, сам я, світлий сон…
Автор використовує повторення однорідних приголосних звуків (алітерація), що підсилюють сум:
Вірю яснозорно –
За рікою дзвони:
Сню волосожарно –
Тінь там тоне, тінь там десь…
Припливеш, приплинеш –
Сум росте, мов колос:
З піснею про сонце!-
Сумно, сам я, світлий сон…
Багато його віршів, у яких звучить гімн життю, весні, коханню, що оновлює і підносить душу людини, давно стали улюбленими, особливо для молоді.